Мабуть, і у вас, шановні читачі, буває так. Як причепиться зранку мотив чи слова якоїсь пісні, так і супроводжують тебе цілий день, а іноді не відпускають навіть уночі. Особливо коли їдеш нічним потягом, де заснути все одно не вдасться.

«Чарівний край Черемоша й Прута!» — співало все моє єство під час коротких, але приємних відвідин Прикарпаття. А коли увечері вирушав у дорогу, бриніли інші пісенні рядки цього твору: «Ллється пісня на просторі, вільна, сильна, наче море…» Щоправда, голосний спів було чути не на просторі, не там, «де гори й полонини»  і не «де смерічок, ген, розмай». А просто у вагоні потяга Івано-Франківськ — Київ. І пісня не нагадувала море. Це могла бути калюжа спиртних напоїв. Біля двох купе, де купчився гурт чоловіків, стояв такий густий алкогольний дух, що хотілося мерщій закусити і закурити. Саме ці типи намагалися спершу впівголоса співати «Марічку». Пісня не пішла, тож хтось із них гучно увімкнув на телефоні «Алкоголічку», і вони разом викрикували-повторювали вже більш підходяще слово.

Та грець із ними, бо у кожного свої пісні. Розташувавшись у купе, я й далі подумки був із рядками пісні про «чарівний край». Аж поки дійшов до слів «Завше будуть раді вам. Хлібом-сіллю вас зустрінуть, файну пісню заспівають…» Щиро кажучи, про «файну» в той момент це було перебільшенням. Бо саме провідник відчинив двері, і знову почулося кількаголосе ревіння: «Алкагалічка!» А провідник, кремезний чоловік, нітрохи не був радий нам. Найдужче його обурили нарікання моїх попутниць, що матраци і подушки в такому стані, що їх доцільно використовувати не в купейних вагонах, а у собачих будках. На пропозиції поміняти подушки провідник розгнівався: «А де я їх візьму?!» Однак схопив подушку, кудись з нею пішов і повернувся зі ще гіршою: «Ось!» Щоправда, коли в нього поцікавилися, де начальник поїзда, зітхнувши, назвав номер вагона.

Я теж пристав на пропозицію взяти участь у цікавій експедиції з вагона №6 до №9. Але вже у сусідньому вагоні зрозумів, що нам ще й пощастило, бо тут у коридорі не було світла. А начальник потяга спершу не переставав щиро дивуватися. «Оце аж із шостого вагона сюди йшли?» — навіть не повірив. Потім засумнівався, що провідник не зміг знайти нормальну подушку. Нарешті почав діяти: швидко дістав з горішньої полиці велику гарну подушку і запропонував замість тієї, яка так тільки зветься. Тоді я пошкодував, що не прихопив і свого непорозуміння, на яке залізничники пропонували вночі мостити голову.

О першій годині ночі зупинилися у Львові, і з цієї нагоди співаки змінили репертуар. Вони увімкнули колись популярну пісню і стали просто криком кричати: «Фантазьор ти мєня називала!» Зауваження і спроби зупинити нічний концерт безуспішно робили тільки роздратовані пасажири. А провідник вдавав, що кілька підпилих чоловіків голосно імітують спів чи перебувають на прослуховуванні в опері, консерваторії, шинку або кошарі, а не у вагоні пасажирського поїзда, дотримання порядку в якому також належить до його посадових обов’язків.

Тож як писав поет, «Не спалося, а ніч, як море». Із тим важливим доповненням, що море дуже холодне. Норвезьке, Баренцеве, Чукотське, Карське, Біле. Чи Північний Льодовитий океан. Бо у вагоні зробилося так холоднезно, хоч собак ганяй!  Навіть із зачинених вікон у купе та коридорі дув холодний вітер (було +9). А ще провідниця, яка заступила на вахту після напарника, нарікала на нетверезих співаків, яким було жарко і вони повідчиняли вікна. Вона повідомила, що не може вплинути на дискомфорт: оскільки опалювальний сезон ще не почався (було 15 вересня), у неї немає палива. Тверезим пасажирам довелося утеплятися самотужки. Натягали на себе одяг із валіз, куталися в ковдри, а дехто вкладався по двоє на полиці.  І трохи заздрили молодій парі, яка їхала з мандрівки горами, маючи спальний мішок.

«Най у синю даль летить просторами дзвінка луна!» Точніше, глуха луна від вицокування зубами та нарікань на адресу тих, хто виряджає такі вагони у далеку дорогу. Пасажирський потяг №43 АТ «Укрзалізниця» прямував у середині вересня за маршрутом Івано-Франківськ — Київ і, судячи з реакції самих провідників, нічого незвичного чи надзвичайного не відбувалося. Чого не скажеш про враження у вигляді негативних емоцій пасажирів. Та відомо: критикуєш — пропонуй!

Тож узагальнивши побажання сусідів по мандрівці, наважуся запропонувати керівним панам з Укрзалізниці… Та ні! Їхати в таких умовах їм не раджу. Навіщо зайві й нікому не потрібні жертви? Проте в межах реформ, яких потребує рухомий склад залізниці, варто запровадити кілька корисних нововведень. Наприклад, є нагальна потреба ввести у склад потягів вагон-караоке (бажано біля вагона-ресторану). А що? Нехай підпилі дядьки хоч усю ніч там деруть горлянки, не заважаючи відпочивати провідникам та пасажирам, серед яких діти й люди похилого віку. А напередодні справжніх холодів, може, час відмовитися від тонких матраців і старих подушок і видавати всім пасажирам теплі спальники? Бо схоже, це легше й дешевше, ніж братися за ущільнення вагонних вікон чи опалювати вагони.