СТРАТЕГІЯ

Переговори з РФ про цивілізовану ціну на газ Україна поєднує з конкретними кроками в напрямі зміцнення енергонезалежності держави

Днями, як повідомили ЗМІ, НАК «Нафтогаз України» і компанія Keppel FELS Limited (Сінгапур)  підписали договір про поставки двох напівзанурювальних плавучих морських бурових установок. На відміну від попередніх двох – вже працюючої «Петро Годованець» та «Незалежність», яку планують запустити  до кінця року, нові  дозволять працювати на значно більших глибинах. Зокрема, вони можуть бурити свердловини глибиною не менш як 9 кілометрів на глибинах моря до тисячі метрів. Таким чином буде зроблено ще один крок до енергетичної незалежності держави. 

Поважають сильних

Якщо прагнеш миру, то маєш бути готовим до війни — цей постулат, мабуть, завжди буде актуальним. Щоправда, тепер уже, у більшості випадків, не в прямому, а в переносному значенні. Але це не змінює самої суті проблеми, оскільки світ так побудований, що в ньому сильніший завжди намагається диктувати свої умови слабшому, або залежному від нього. Економіка в цьому разі не виняток, а скоріше підтвердження цієї тези. Адже саме вона дає змогу нині високорозвиненим державам без жодного пострілу підкорювати і втягувати у сферу своїх інтересів інші, залежні від них країни.

І за прикладом далеко ходити не треба — варто лише проаналізувати російсько-українські відносини, щоб переконатися, як наші сусіди використовують економічні важелі в політичних цілях. Зокрема кабальну газову угоду 2009 року для втягування України в Митний союз.

Водночас ми маємо змогу пересвідчитися і в тому, як реальні кроки нашої держави шляхом зміцнення енергетичної незалежності можуть змусити офіційну Москву бути більш поміркованою у відносинах з Україною.

Коли пересічному українцеві поставити запитання стосовно того, чи є високі ціни на російський газ злом, то, мабуть, абсолютна більшість, навіть не замислюючись, відповість ствердно. І це насправді так, якщо врахувати, що їм доводиться рік у рік викладати зі своєї кишені дедалі більше коштів за користування блакитним паливом. Немає підстав для оптимізму й у виробників, продукція яких через дорогі вуглеводні не може конкурувати на рівних наприклад із російською.

Приміром, у місцях видобутку ціна газу для російських підприємств становить 70 доларів, для населення — 65 доларів за тисячу кубометрів, у Москві відповідно 130 і 88 доларів. Водночас для багатьох українських виробників він обходиться майже у чотири рази дорожче. Якщо ж врахувати, що у собівартості продукції багатьох з них понад 40 відсотків припадає на енергоносії, то про конкуренцію, тим більше про високі прибутки, які можна було б вкладати у модернізацію виробництва, говорити не доводиться.

Внаслідок такого становища українська економіка, по суті, потрапляє в замкнуте коло і не може розвиватися та модернізуватися. Тому твердження керівництва держави про те, що енергетична безпека держави — найголовніша складова національної й від неї залежить майбутнє нашої країни, зокрема й суверенітет, чітко і об’ємно відображає нинішні реалії.

 

Не було б щастя…

Хоч як це парадоксально, але скрутне становище, в якому опинилася українська економіка внаслідок захмарних цін на російські вуглеводні, має і свій, так би мовити, плюс. Адже недорогі енергоносії, які закуповувала Україна до сумнозвісних газових угод, аж ніяк не заохочували виробників та сектор ЖКГ до модернізації виробництва задля зменшення використання імпортного газу. А перманентні запевнення тодішньої влади, що розв’язанням проблеми займуться всерйоз, так і залишалися благими намірами. Тому нову ціну на вуглеводні для економіки України можна порівняти зі стресом людини, яка не вміє плавати, коли її викинули на глибині й сказали: «Випливеш — твоє щастя, ні — твої проблеми».

Першими, по суті, почали йти на дно підприємства хімічної промисловості, для яких газ — основна сировина. Відбувся різкий спад виробництва і в інших секторах економіки. Тому нова влада змушена була шукати вихід із патової ситуації і вживати екстрених заходів для порятунку економіки країни. Особливо після того, як стало очевидно: російська сторона в обмін на здешевлення вуглеводнів вимагає вступу України в Митний союз. А останнє аж ніяк не входить у плани нашої країни, яка на законодавчому рівні визначила свій вектор руху в бік ЄС.

У відповідь на непоступливість української влади «Газпром» почав застосовувати навіть шантаж, обіцяючи, що українська газотранспортна система стане непотрібною після введення в експлуатацію альтернативних маршрутів — Південного і Північного потоків. Однак на керівництво України ці погрози очікуваного враження не справили. Навпаки, Прем’єр-міністр Микола Азаров у відповідь зазначив: «Я завжди кажу: Бог вам на поміч. Якщо в Росії всі проблеми вирішені: всюди лікарні збудовані, все у вас зроблено, все у вас добре в країні — будь ласка, будуйте. У вас є можливість використовувати нашу, у минулому спільну, газотранспортну систему. Але якщо ви хочете 20 млрд євро направити невідомо куди, то будь ласка, Бог вам на поміч. Україна знайде вихід із цієї ситуації. Не потрібно про це непокоїтися». А далі українська влада, не дуже зважаючи на «батіг і пряники» офіційної Москви, почала діяти за принципом «собака гавкає, караван іде».

Коли слово підкріплено ділом

На відміну від попередників, нинішній уряд від розмов про необхідність зміцнення енергетичної незалежності держави перейшов до конкретних справ. Оскільки примарна надія на зниження цін на російський газ залишилася в минулому, на порядку денному постало питання, як максимально швидко скоротити імпорт блакитного палива з Росії. Спершу глава уряду, а потім міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко заявили про зменшення цього року закупівлі російського газу. Його вирішили замінити вугіллям, що використовуватиметься на ТЕЦ. Адже відтоді, коли більшість котелень диміли й викидали в атмосферу багато шкідливих речовин, наука й нові технології зробили помітний крок уперед, завдяки чому з’явилася можливість значно знизити техногенне навантаження на навколишнє середовище. Про це, до речі, говорив і міністр енергетики та вугільної промисловості, зазначаючи: «Ми провели попереднє дослідження, переговори і використовуватимемо так звану водно-вугільну технологію, яка дає змогу не робити викидів в атмосферу і забезпечити відповідні екологічні нормативи».

Як свідчить досвід інших країн, переведення котелень на цей енергоносій зазвичай займає не більше 7 місяців, а під час серійного виготовлення потрібного для цього обладнання термін скоротиться вдвічі. Економія на виробництві теплової й електроенергії окуповує витрати на реконструкцію котельні з трьох-чотирьох котлів за 2,5—3 роки.

Наступним знаковим кроком у зміцненні енергонезалежності стала реалізація задуму, який Прем’єр Микола Азаров окреслив так: «В Україні завжди були хороші перспективи розвитку власного видобутку газу та нафти. У радянські часи, виходячи з політичних міркувань, освоювали Сибір, а там, де трохи важче освоювати, — залишали на потім. Ось це «потім» і настало».

Підтвердженням серйозності намірів уряду стала закупівля високотехнологічної самопідйомної плавучої бурової установки (СПБУ) «Петро Годованець», яка вже почала працювати на Чорноморському узбережжі. Нині вже повністю готова до транспортування в Україну з турецького порту ще одна СПБУ, яка матиме назву «Незалежність». Оснащені найсучаснішим обладнанням, вони стануть найпотужнішими та найвисокотехнологічнішими буровими установками в Чорноморському регіоні. ДАТ «Чорноморнафтогаз» планує запустити «Незалежність» на одеському родовищі природного газу до кінця року.

До речі, державна акціонерна компанія за 10 місяців цього року вже наростила видобуток газу порівняно з відповідним періодом торік на 122 млн кубометрів, а наступного року, коли запрацюють на повну потужність обидві установки, його видобуток планують довести до 1,65 млрд кубів, що становить чверть річного споживання газу в Криму. Цікаво, що російська сторона одразу ж заявила про свою готовність узяти участь у розробці нафтогазових родовищ на Чорноморському узбережжі.

Однак коли провідні американські енергетичні компанії перемогли в конкурсах на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, що видобуватимуться в Україні (йдеться про сланцевий газ), у «Газпромі» почали проявляти нервозність. Очевидно, усвідомили, що українська влада задеклароване прагнення зміцнювати енергетичну незалежність підкріплює конкретними справами. Можливо, там нарешті зрозуміли, що слід було дослухатися до думки, приміром, глави держави Віктора Януковича, який неодноразово наголошував на несправедливій ціні російського газу та зазначав, що «купуватимемо його там, де це можна, і не тому, що ми погано ставимося до Росії, а тому, що нам це не вигідно».

А останнім аргументом, який підтвердив серйозність намірів українського уряду і водночас змусив «Газпром» замислитися над тим, що він втрачає найбільшого покупця газу, став імпорт в Україну вуглеводнів із Європи. Спершу йшлося про невеликі обсяги, але завдяки реконструкції ГТС пропускна спроможність реверсу зросте, і до травня 2013-го планується імпорт до 5 млрд кубометрів газу. За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, газ, який Україна почала отримувати в реверсному режимі з Європи, істотно дешевший, ніж російський. Тому з наступного року планується збільшити обсяги його закупівель.

Додаймо до вже зробленого збільшення власного видобутку, перехід електростанцій на вугілля, запровадження енергоощадних технологій на металургійному та хімічному виробництвах — і стане очевидним, що безплідні перемовини з «Газпромом» стали для України непотрібними. Адже в запасі є ще домовленість України з Китаєм про фінансування Пекіном будівництва високотехнологічних заводів, які вироблятимуть газ із вугілля, багатообіцяючі проекти з видобутку сланцевого газу. Окрім того, згідно з розрахунками компанії System Capital Management, збільшення енергоефективності до європейського рівня надасть можливість Україні скоротити споживання газу на 34 млрд кубометрів на рік.

Щоб перспектива не стала ретроспективою

Можливо, російська сторона нарешті усвідомила, що превалювання політики над економікою згубне передусім для неї самої. Принаймні днями це, по суті, підтвердив посол РФ в Україні Михаїл Зурабов. Підкресливши, що довгостроковий контракт «Нафтогазу» і «Газпрому» передбачає штрафні санкції під час закупівлі українською стороною менших обсягів газу, ніж це передбачено угодою, він водночас зазначив, що діалог між двома країнами нині за змістом серйозно відрізняється від того, який був ще місяць тому. І припустив, що до суду справа про недобір газу не дійде.

Але в цьому разі варто нагадати, що в ідентичній ситуації чеський підрозділ німецького енергоконцерну RWE — RWE Transgas домігся в суді скасування штрафів за прописаний у довгострокових газпромівських контрактах принцип «бери або плати». Тому експерти вважають, що від судового позову «Газпром» нічого не виграє. Окрім того, на їхню думку, підписане в Харкові 2010 року доповнення до контракту між «Газпромом» і «Нафтогазом» унеможливлює призначення штрафів за зниження обсягів закупівлі газу.

Дехто з експертів також застерігає від спроб згорнути програми, спрямовані на зміцнення енергонезалежності країни у разі, якщо «Газпром» усе-таки погодиться на зниження ціни. Бо знижка ця матиме на меті змусити Україну згорнути всі розпочаті програми. Потім преференцій нас позбавлять, а час, який можна було використати для утвердження енергонезалежності, буде втрачено безповоротно. Однак сподіватимемося, що такий песимістичний сценарій залишиться тільки пересторогою і не більше.