В Україні почався процес підготовки конституційних перетворень. За логікою вони повинні кардинально змінити форму державного устрою. Органи місцевого самоврядування чекають від реформи розширення владних повноважень, чітких принципів розподілу фінансових потоків на користь територіальних громад, самостійності в прийнятті рішень щодо розвитку економічної, соціальної, інфраструктурної сфер життєдіяльності. Якою має бути ідеальна модель децентралізації? Наскільки самодостатні, перспективні й прийнятні для органів місцевого самоврядування механізми взаємовідносин з регіонами, які пропонує центральна влада? В ексклюзивному інтерв’ю «Урядовому кур’єру» своєю думкою з цього приводу поділився доктор наук з державного управління, професор кафедри державного управління та місцевого самоврядування Академії муніципального управління Олександр Кондрашов.

Доктор наук з державного управління Олександр КОНДРАШОВ

— Президент України поставив перед Конституційною комісією ряд завдань. Зокрема, якщо говорити про децентралізацію влади, Петро Порошенко вважає, що в результаті реформи органи місцевого самоврядування повинні отримати повноваження, які забезпечать фінансово-господарську незалежність територій. Разом з тим за офіційним Києвом залишаться питання зовнішньої політики, національної безпеки та оборони держави. Як ви вважаєте, які саме повноваження повинна отримати місцева влада для забезпечення фінансово-економічної незалежності місцевих громад?

— Я б перефразував ваше запитання. Адже результат конституційної реформи щодо децентралізації буде цілком залежати від того, що під поняттям незалежності органів місцевого самоврядування має на увазі центральна влада країни. Якщо зміни до Конституції обмежаться виключно ініціативами уряду — віддати регіонам право збирати та розпоряджатися новими податками, зокрема на нерухомість, без зміни чинної жорстко підпорядкованої Києву адміністративної моделі управління в усіх сферах життєдіяльності — ні про яку незалежність регіонів не йдеться. Місцева влада не зможе зібрати ці податки через банальну нестачу у населення грошей. А разом з тим центр продовжить витягувати з місцевих бюджетів левову частку зароблених коштів, позбавляючи регіональну владу як фінансової, так й адміністративної незалежності у розвитку сіл, міст, районів, областей.

Якщо під незалежністю Президент має на увазі реалізацію принципів Європейської хартії місцевого самоврядування, а саме — впровадження принципу правової, організаційної, адміністративної та фінансової автономії місцевих громад, то в України справді з’являється шанс отримати не тільки ефективну й перспективну модель територіально-економічного розвитку, а й стати на шлях побудови справжньої демократії в країні відповідно до європейських стандартів. У своїй монографії «Шляхи формування та розвитку самодостатніх суб’єктів муніципального руху: європейські виміри та орієнтири» доводжу, що демократія як спосіб здійснення політичної влади реалізується зокрема через систему місцевого самоврядування. А демократичність політичного режиму в більшості визначається шириною й глибиною наданих місцевим органам самоврядування владних і фінансових повноважень. Саме за такими стандартами сьогодні живуть і розвиваються всі країни Європи.

— Ви справді вважаєте, що рівень розвитку демократії безпосередньо залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування?

— Безумовно! Наприклад, у тих країнах, які ми звикли називати розвиненими західними демократіями, протягом багатьох років сформувалися власні моделі місцевого самоврядування. Скажімо, модель самоврядування Великобританії відрізняється від французької системи. Навіть чисельність громад самоврядування у них різна. У Франції — 1600 осіб, а у Великобританії — 110 тисяч. При цьому всі країни об’єднує одне: політику інститутів західної демократії багато в чому формує практика місцевого самоврядування. Державні інститути влади не можуть обходитися без них. Міркуйте самі, понад дві третини усіх державних функцій у Данії виконуються на комунальному рівні. При цьому три чверті всіх адміністративних працівників служать саме там.

— Чи має Україна історичні передумови для побудови ефективної моделі місцевого самоврядування?

— Перші паростки становлення місцевого самоврядування в Україні з’явилися ще в XIII столітті й пов’язані з Магдебурзьким правом. Його суть полягала в автономії міського населення від юрисдикції урядових адміністрацій, земель і князівств. Жителі територій створювали свої громади, обирали бургомістрів (мерів), суддів, ратманів (депутатів місцевих рад) тощо. І першим таке право на території України отримав в 1374 році нинішній Кам’янець-Подільський. Далі його отримали інші міста, зокрема й Київ.

На жаль, починаючи з XIX століття, система місцевого самоврядування в Україні була знівельована або навіть знищена. Утім, саме в наші дні Україна отримала шанс її відродити.

— На чому конкретно має грунтуватися ця система?

— Усі основні базиси впровадження й розвитку місцевого самоврядування прописані в Європейській хартії. Цей документ свідчить про те, що повноваження місцевих громад мають бути повними й винятковими і не належати одночасно іншим органам влади. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування потрібно наділяти повною свободою дій для реалізації власних ініціатив з будь-яких питань життєдіяльності територій. Україна має покласти край також явищу призначення керівників облдержадміністрацій центральною владою.

— Нині лунає безліч прогнозів щодо оптимальних термінів завершення конституційної реформи. З огляду на те, що в країні відбуваються бурхливі політичні процеси, коли, на вашу думку, вона може реально закінчитися?

— Я лише можу сказати, що якби відповідні зміни внесли в Конституцію відразу після Революції гідності, то тепер ми не спостерігали б за бурхливими політичними процесами. Упевнений і в тому, що врегулювали б мирним шляхом і конфлікт на Донбасі. Утім, краще пізно, ніж ніколи. І я можу тільки вітати початок конституційного процесу децентралізації.

Терміни? Про них говорити складно. Однак, якщо керуватися логікою, я цілком поділяю точку зору певних політиків, які стверджують, що нова Конституція має набути чинності до проведення місцевих виборів восени 2015 року. Адже якщо центральна влада справді має намір передати широкі повноваження на місця, то і депутатів ми маємо обирати за іншими критеріями. Тобто вибори мають дати шанс реальним лідерам громадської думки балотуватися в депутати місцевих рад та брати на себе відповідальність за долю своїх територій. А для цього ми мусимо внести відповідні зміни до закону про вибори депутатів місцевих рад, міських, сільських та селищних голів, розробити прозору, зрозумілу людям виборчу модель.

На жаль, пропонована чинною владою система відкритих партійних списків не відповідає запитам виборців.

—Як ви можете прокоментувати думку спікера Верховної Ради України Володимира Гройсмана про те, що Україні варто відмовитися від тих положень Конституції, за які держава з тих чи інших причин не може нести відповідальності?

— Існує безліч думок, зокрема неконструктивних, недалеко?глядних. Я розумію логіку деяких політиків: якщо проблему важко розв’язати, то її треба узаконити. Але хіба від цього людям стане легше? Хіба буде економічний підйом? Дотримуючись такої логіки, завтра нам пропонуватимуть лікувати головний біль методом гільйотини. І навіщо в такому разі нам взагалі потрібна Конституція? Адже проблем у нас додається з кожним днем дедалі більше! І, врешті-решт, від Основного Закону можуть залишитися тільки титульні сторінки. Якщо ж говорити серйозно, держава має нести повну відповідальність за свої дії, захист громадянських прав і свобод, дотримання Конституції. Без цього державність неможлива.

Оксана МАЛОЛЄТКОВА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Олександр КОНДРАШОВ. Народився 12 серпня 1974 року. Одружений. Батько трьох дітей. Автор 3 наукових монографій: «Промисловість в національній інноваційній системі України» (2005 р.), «Промислова політика в Україні: теорія, методологія, практика управління» (2008 р.), «Шляхи формування та розвитку самодостатніх суб’єктів муніципального руху: європейські виміри і орієнтири» (2013 р.). Член спеціалізованої вченої ради, доцент кафедри державного управління та місцевого самоврядування Академії муніципального управління, кандидат економічних наук, доктор наук з державного управління, заслужений економіст України.