Раз картопля, два капуста

Проходжу рівненськими ринками і, мимоволі порівнюючи ціни на овочі з торішніми, щиро дивуюся: як недорого коштує і картопля — 1,5-2 гривні за кілограм справді добірних бульб, капуста — не більш як 1,5 гривні.

З одного боку, дивуватися начебто й нема чому: Рівненщина завжди вважалася картопляно-капустяним краєм. Тож  «другим хлібом» та капустою вона традиційно «годує» південь та схід країни. Цього року «другий хліб» буде недорогим, адже вродив непогано.

З іншого боку, щиро співчуваю селянам, які так багато вклали у цей врожай і здоров’я, й ресурсів ( витрати сільгоспвиробників зросли на 30-40 відсотків) і… мало що зможуть із того мати. Самі селяни, з натруджених рук яких купуємо вирощене, стверджують: торік на продукції поля вдалося заробити бодай щось, а тепер…

Так усе це виглядає сьогодні. А що буде з тим, що так щедро вродило, завтра? Про відновлення роботи овочесховищ, нестача яких дуже впливає на формування подальших цін на сільгосппродукцію, не раз говорив Прем’єр. Воно й справді, все виходить, як у тій приказці: вміла готувати, та не вміла подавати. Приміром, торік білокачанна на Рівненщині побила всі рекорди — до 15 гривень за кілограм правили!

Аби уникнути таких «стрибків у висоту», місцева влада спробувала в межах власних можливостей стимулювати фермерів та індивідуальних власників до вирощування овочів: для них навіть запровадили кредити на вигідних умовах з коштів обласного бюджету. А ще просили «напружитися» задля цього й бюджети районні… Фермери підтверджують: врожай овочів справді непоганий. Ось тільки де вони його зберігатимуть? Оптового сільськогосподарського ринку, про який уже кілька років поспіль говорять, на Рівненщині (як, гадаю, і в інших областях) так і немає, зі сховищами теж проблема — «реанімували» лише невелику частину з них… Тому гарантії, що капуста чи інші овочі взимку знову не піднесуть нам «сюрприз», немає.

І все це на тлі того, що сама ООН (!) визначила Україну однією з чотирьох держав, які рятуватимуть світ від продовольчої кризи. Вдумаймося: лише Україна здатна врятувати від голодної смерті 1,5 мільярда людей планети і при цьому ще й заробити чималі гроші! Це — серйозний сигнал: модернізуйте, шановні наші стернові, українське село — і воно нагодує Україну та світ. Ми ж замість модернізації управляємо агропромисловим сектором у ручному режимі, сповідуючи філософію: бідний фермер якось та нагодує такого ж бідного споживача.  

Як розрубати цей гордіїв вузол? Вочевидь, так, як зробили європейські країни: ціни на продовольство там формує ринок, фермер почувається захищеним і поважним господарем. Ну, а тому, хто не може заробити достатньої кількості грошей на прожиття, їх у вигляді адресних допомог  доплачує держава. Тому й ціни та рівень життя там стабільні. А ми про ту стабільність лише мріємо…