ПРОПОЗИЦІЯ

Землевласники мають знати свої права

Підготовлений урядом законопроект «Про ринок земель», що нині перебуває на розгляді у Верховній Раді, не зможе забезпечити  головних цілей земельної реформи. Зокрема надходження інвестицій в аграрну галузь, ефективного використання землі та справедливої ціни на неї. Адже ідеологія законопроекту побудована за принципами закритого акціонерного товариства, тобто закриття від зовнішніх інвестицій. Найперше це стосується права суб’єктів господарювання на купівлю сільськогосподарської землі. Згідно із законопроектом, це держава, громадяни України і фермери. Таке обмеження суб’єктів ринку значно його звужує і не створює умов ні для залучення інвестицій у галузь,  ні для формування адекватної ціни на сільськогосподарську землю. Тобто не заохочується ні зростання ефективності в аграрній галузі, ні забезпечення соціальної справедливості у вигляді отримання відповідних доходів теперішніми землевласниками від продажу землі.

Крім цього, ні у держави, ні у більшості громадян України, які займаються сільгоспвиробництвом і могли б купувати землю для такого виду діяльності, а не для спекуляції, немає достатньо вільних коштів, щоб укладати їх у купівлю землі. А банки навряд чи надаватимуть довготермінові позики на придбання земель, зважаючи на вкрай високі ризики такого кредитування.

За такої ситуації Україні потрібен ринок с/г земель, що справді ефективно функціонує, основними характеристиками якого мають бути конкурентність, прозорість, справедливість. Тому до законо?проекту доцільно внести такі зміни.

По-перше, надати змогу вітчизняним юрособам купувати землю сільгосппризначення для агровиробництва. Це буде абсолютно логічно. Адже хто, як не сільгосппідприємства, основна мета діяльності яких виробництво с/г продукції, зацікавлені у підвищенні його ефективності, зокрема через поліпшення використання основного ресурсу галузі — с/г землі. Саме через ці підприємства і мають надходити основні інвестиції в галузь.

 По-друге, враховуючи економічні, політичні, соціальні й демографічні, зокрема міграційні проблеми, з якими стикається Україна, доцільно надати право громадянам Євросоюзу  купувати с/г землю для створення і ведення фермерського господарства. Ця норма закону має набути чинності після набуття Україною членства в ЄС, що утримає значну частину теперішніх землевласників від швидкого її продажу. Знаючи, що як наслідок ціни на землю с/г призначення значно зростуть, не поспішатимуть її продавати. До того ж рано чи пізно с/г землі в Україні таки продаватимуть іноземцям, що випливає з логіки економічного розвитку країни. То краще вже хай в Україну приходять європейці зі своїми технологіями, інвестиціями, культурою землеробства.

Якщо цю норму не прописати в законопроекті, то через певний час теперішні землевласники почуватимуться обдуреними державою. Адже, за проектом, який існує, заможні українці скуплять відносно дешеву с/г землю, а потім успішно її перепродадуть іноземцям, тим же європейцям, за значно вищими цінами. І знову спрацює механізм: «Багаті стають ще багатшими, а бідні — біднішими». Тому й уряд, і парламент, і Президент України мають убезпечити себе від таких потенційних звинувачень.

По-третє, із законопроекту варто вилучити норму про першочергове право на придбання с/г землі. Зараз пропонується таке право надавати державі (центральним і місцевим органам влади), орендаторам землі і власникам суміжних земельних ділянок. Така норма заблокує ринок с/г земель. Звичайно, держава повинна мати право (і вона його має згідно з чинним земельним законодавством) на придбання землі, зокрема і сільськогосподарської, для суспільних потреб (будівництво доріг чи інших об’єктів інфраструктури), а не для ведення товарного сільгоспвиробництва. Крім цього, держава може купувати еродовані с/г землі для їх відновлення чи переведення в інші категорії земель. Право орендатора на оренду землі до закінчення поточного договору оренди при зміні власника землі гарантує Закон України «Про оренду» (стаття 32), а проблему із суміжними земельними ділянками має розв’язати норма цього чи іншого закону про консолідацію земель.

Тепер щодо проблеми фінансового забезпечення купівлі-продажу с/г землі. Хоч як парадоксально, але найвірогіднішими  кредиторами її купівлі є самі теперішні власники. Досвід інших країн, зокрема США, засвідчує, що один із варіантів  фінансування купівлі с/г землі — її купівля з розстроченням платежу. Покупець і продавець землі укладають відповідний договір, за яким продавець купує землю з розстроченням платежу, скажімо, на 10 років. Крім цього, в законопроекті треба  розширити можливості банків надавати кредити під заставу с/г землі, зокрема вільно продавати заставлену землю на ринку, а не встановлювати обмеження, зокрема часові, при продажу землі.

І, останнє, хоч, мабуть, має бути першим. У законопроекті обов’язкова норма щодо контролю родючості сільськогосподарської землі. Цей контроль може здійснювати держава або недержавні організації. Українська земля належить українському народові, і стан її родючості має контролювати суспільство. Зниження родючості ∂рунтів має супроводжуватись економічними санкціями до тих, хто це допустив. Лише за імплементації цих змін ринок с/г землі в Україні може виконати свою місію — забезпечити надходження інвестицій у галузь, підвищити ефективність використання землі, а також отримання теперішніми землевласниками належної ціни за продану ними землю.

Сергій ДЕМ’ЯНЕНКО,
доктор економічних наук, професор
для «Урядового кур’єра»