ІСТОРІЯ

Дрезденська галерея не втратила свої шедеври завдяки художникам-фронтовикам

Маршал Радянського Союзу Іван Конєв у своїх «Записках командуючого фронтом» чесно визнав, що шедеври знаменитої Дрезденської картинної галереї врятували завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». От лише про військове звання людини, яка щоденно особисто доповідала командуючому про хід пошуків, на сторінках книги — жодного слова.

Не дають відповіді на це нібито просте запитання навіть сучасні дослідження, за якими Леонід Рабинович закінчив війну чи то лейтенантом, чи то капітаном. Тим часом в особистому архіві відомого житомирського краєзнавця Георгія Мокрицького зберігається копія знаменитої «німої карти», на якій напис: «Эта карта обнаружена мной 8-го мая 1945 года в заминированном тоннеле, прорытом из подвалов здания Дрезденской Академии художеств в направлении Эльбы. По этой карте велись поиски, приведшие к спасению от гибели сокровищ Дрезденской галереи. Мл. лейтенант Л. Волынский».

Мистецтвознавці впевнені: якби пошуки затяглися, безцінні шедеври неминуче загинули б у не придатних для їх зберігання тайниках, під які фашисти обрали і спекотне горище старовинного замку, й напівзатоплені штольні покинутої каменоломні. Та якщо майже детективна історія порятунку знаменитої «Сікстинської мадонни» та сотень не менш цінних полотен геніальних митців завдяки автобіографічній повісті «Сім днів» Леоніда Волинського (такий письменницький псевдонім обрав собі Рабинович) нині широко відома, то про біографію самого автора ми досі знаємо надто мало. Тим часом відомий мистецтвознавець і дослідник Олександр Нінов стверджував: «Людству пощастило, що у травні 1945 року він (Л. Рабинович. — В. Ш.) дійшов живим до Дрездена».

— У вересні 1941 року Леонід Рабинович у складі військ Південно-Західного фронту опинився у сумнозвісному «котлі» під Лохвицею, — розповідає Георгій Мокрицький. — Небагатьом пощастило прорватися до своїх, більшість оточених склали голови в нерівному бою чи потрапили в полон. Єврейське походження і командирські «кубики» в петлицях однозначно прирікали 28-річного молодшого лейтенанта на смерть. Яким дивом йому тричі(!) поталанило уникнути розстрілу під час чергових «селекцій» військовополонених, а згодом врятуватися з того пекла, він не розумів сам.

За словами Георгія Мокрицького, в офіційній біографії Леоніда Рабиновича вказано, що він народився 1 січня 1913 року в Одесі. Отож зрозуміло, що краєзнавець з певним скептицизмом сприйняв розповіді тих житомирян, які нібито вчилися в одній школі з майбутнім рятівником шедеврів. Та  архівні документи і поїздка в Москву до вдови письменника-фронтовика засвідчили: коли маленькому Леоніду Рабиновичу виповнилося лише півтора року, його сім’я переїхала до Житомира. Тут він навчався у школі та брав уроки малювання в художника Олександра Канцерова, а згодом вступив до Київського художнього інституту. По його закінченні вже дипломованим фахівцем повернувся до рідного Житомира, де працював художником-оформлювачем у місцевому театрі.

У місті донині зберігся будинок по вул. Першого Травня, 45, де мешкав Леонід Рабинович після одруження. А дитинство майбутнього героя минуло у нині вже неіснуючому домі по сусідству, який колись належав учителю словесності німцю Францу Зентфлебену. Серед його учнів — видатний письменник Володимир Короленко, один із перших українських академіків Володимир Липський, славетний польський піаніст Юліуш Зарембський. Як бачимо, посіяне в дитячих душах добро дало щедрий урожай, зокрема і для німецького народу, безцінне національне надбання якого — унікальну колекцію картин — врятував хлопець з українського Житомира.

А щодо не менш унікального випадку, коли молодший лейтенант всю війну пройшов в одному і тому військовому званні, то, найімовірніше, пояснюється це «ганебним», на переконання відповідних органів, фактом із біографії Леоніда Рабиновича — перебуванням у полоні. Втім, чи зрівняється навіть генеральський чин із званням рятівника «Сікстинської мадонни»?