Телегопники зі столичних підворіть

Сьогодні мало кого здивуєш протухлим інформаційним «фаршем», яким частує глядачів більшість національних телеканалів. Звичними стали насамперед кримінальні сюжети, повідомлення про життя-буття геїв, лесбіянок, узагалі осіб без певної статі. Причому це видиво подається у найбільш зручну для громадян пору — перед робочим днем, увечері, на вихідні.

Ось і цими днями телевізійники одного з популярних українських каналів зранку запропонували набір сюжетів, з-поміж яких найбільше часу віддали зібранню… гопників. Останні гарцювали вихідного дня на Хрещатику, аби нагадати середину 1990-х років, коли процвітав рух гопництва, продемонструвати, як вони колись неохайно шпацирували у спортивних штанях, зношених кросівках, лузаючи насіння та чіпляючись до перехожих.

Гидко було дивитися на це дешеве блюзнірство і плазування перед телевізійною камерою здорових хлопців (хоч не обійшлося без дівиць — ті вихиляли стегнами на всі 360 градусів), які не знайшли для себе більш корисного і приємного заняття. Найкоротша їх характеристика — повний брак і натяку інтелігентності на обличчі, чим вони, власне, хизувалися і що підкреслювали. Сумнівів немає — вдалося на всі сто.

Можна по-різному ставитися до цієї новини, сприйнявши її як такий собі не зовсім вдалий флеш-моб або ж списати на нестачу смаків у тих, хто тяжіє до подібних «вистав». Зрештою, не глядачі визначають політику того чи того каналу.

Думається про інше: невже наша столиця настільки бідна на культурно-мистецькі та інші події, що протягом вихідного не знайшлося вартої уваги якоїсь виставки, презентації, конкурсу, фестивалю, зрештою зустрічі з цікавою і адекватною людиною, яка б з користю для всіх заповнила оті кілька інформаційних хвилин? І чи справді немає таких подієвих приводів чи просто немає бажання шукати їх і пропонувати глядачеві?

Однозначно, що останнє. Бо того ж таки дня зателефонував знайомому до Києва, який розповів про свій вихідний, проведений з дружиною і донькою. Виявляється, їм було куди піти і на що подивитися (розповідав з таким захопленням), хоч гопників, на щастя, не зустрічали.

З цікавості проаналізував програми цього каналу за останній час і помітив уже традиційну закономірність. Ті передачі, які й справді мають духовне, естетичне й культурно-мистецьке значення, виходять в ефір не тоді, коли глядачам зручно, а далеко за північ або ж ні світ ні зоря. Наприклад, концерт Квітки Цісик, чиїм талантом могла б гордитися будь-яка країна світу, вийшов в ефір опівночі. І таких часових зміщень хоч відбавляй.

На жаль, коріння духовної спустошеності, насилля, байдужості все глибше сягає у суспільну свідомість. Тисячі разів мовлено про брак справді високоякісного національного телепродукту, який би стверджував одвічні людські цінності, а не розсівав і популяризував ницість і бездумність.

Єдиний світлий штрих у сюжеті — репліка жіночки, яка проходила повз це зборище. На прохання журналіста оцінити подію скрушно похитала головою і пожаліла не стільки гопників (з ними і так усе зрозуміло), а самих телевізійників, які переймаються такими флеш-мобами.Втім, кожен бачить і чує те, що хоче побачити і почути. Ось тільки нам, телеглядачам, перед екраном доводиться дивитися на Україну несвоїми очима.