Це не могло тривати вічно. Надто в країні, де успіх у бізнесі чи не стовідсотково зумовлений здатністю пошити в дурні державу, а держава то б’ється з тим бізнесом, повертаючись мов слон у посудній лавці, то тупо обслуговує інтереси тих, хто в цій країні рівніший за інших. І не те щоб французький мрійник-мільйонер становив бодай якусь загрозу цій специфічній системі. Він просто не вписувався в неї, а вона цього не любить. Та все-таки мало хто міг передбачити такий перебіг подій: 14 січня податкова міліція із залученням автоматників у масках вдерлася з обшуком до господарства французького винороба Крістофа де Лакарена.

Вже маючи купу грошей, зароблених у рідній Франції, Лакарен, перебуваючи у бізнесових справах у нашій країні, закохався в українську жінку, а згодом вирішив оселитися в наших краях. Давно маючи змогу не перейматися хлібом насущним, Лакарен шукав собі справу радше для душі, ніж для зиску. Займався парфумами — і 2004-го, до 210-річчя, подарував Одесі єдиний у світі ароматичний фонтан. Той діяв, доки його не знищили місцеві вандали. Вже понад 10 років тому Лакарен взявся до авторського виноробства — орендував 150 гектарів землі у селищі Шабо на півдні Одещини, розгорнув невеличке виробництво вина під маркою «Крістоф де Лакарен» зі скромними обсягами 30—60 тонн на рік.

Предметом уваги фіскалів підприємство стало тільки тепер. Правоохоронці обшукали господарство Лакарена і зафіксували незаконне виробництво вина у великих обсягах і його продаж без акцизного податку. У Лакарена вилучили вино й виноматеріали на 9 мільйонів гривень і ще на 300 тисяч обладнання.

У пресі з’явилися обурливі публікації з приводу таких дій правоохоронців. Керівництво Одеської ОДА опублікувало звернення з вимогою припинити тиск на виноробний бізнес. Команда Саакашвілі наполягає на припиненні таких рейдів на бізнес. «Ми вважаємо, що в Одеській області такого варварства загалом ніколи не має бути», — зазначено у зверненні. Йдеться там і про недоліки законодавства, котрі роблять майже неможливим розвиток малого виноробства — з невеликими обсягами елітного дорогого продукту. Про цю проблему ми писали ще 5 років тому, і, схоже, відтоді її ніхто так і не брався зрушити з мертвої точки. Зокрема ліцензія на оптовий продаж вина має одну ціну і для промислових гігантів, і для фермерів-аматорів.

Утім, Україна має свої закони, що регулюють економіку, і кожен, хто хоче вести тут бізнес, має знати їх і виконувати. Навіть коли вони безглузді — як-от у ситуації з ліцензійною зрівнялівкою. Шкодять не стільки самі закони, як своєрідний вибірковий спосіб їхнього дотримання. Ось у випадку з Лакареном. Припустімо, фіскали справді мали в чому його звинувачувати і «наїхали» на цілком законних підставах. Питання лише в тім, чому податківці прозріли тільки зараз? Чи то маркіз раніше якось примудрявся увібгати свій бізнес у прокрустове ложе наших виноградних законів і лише останнім часом трішки нагрішив, чи то (цю версію також озвучували у пресі) раніше на грішки ці заплющували очі, цілком у традиціях економіки, вибудуваної на «поняттях» — ми на ваші порушення очі заплющимо, але ходитимете, як ми скажемо, бо можемо і розплющити. Будеш, попри все, чітко дотримуватися приписів, ймовірно, програватимеш конкурентам, котрі прийняли гру за «понятіями», гратимеш за «понятіями» — постійно ходитимеш під ковпаком у корумпованої влади.

Репутаційні втрати були зумовлені вже самим вибором об’єкта для атаки. Вийшло як у салтиковського Топтигіна — «від нього кровопролиттів чекали, а він чижика з’їв». Коли люди чекали гучних процесів проти олігархів і викриття мільярдних тіньових схем, фіскали зі скандалом та лементом взяли в оборот француза, що за десять років уже набув статусу місцевої дивовижі, і жодних інших асоціацій, крім позитивних, у громадян не викликав — у діапазоні від дивака до подвижника. Я не до того, що «хто ж його посадить? — він же пам’ятник!». Просто часом скидається на те, що в роботі наші фіскали реалізують такий собі хитрий сценарій. Вони бачать, що є підприємство, що воно розвивається, і, можливо, фіксують чи підозрюють якісь порушення.

Втім, до часу призаплющують очі — доки там не буде чим поживитися. Ну невже впродовж 10 років бізнес Лакарена — чи не найпублічнішого винороба у нашому краї — був для когось секретом? Невже не було можливості бодай у цьому разі ввімкнути ту саму профілактичну роботу, аби відкоригувати діяльність підприємства таким чином, щоб воно й надалі працювало вже цілком відповідно до всіх приписів? Чому була потреба виходити у фіналі на санкції, скандал і, можливо, розорення підприємця?

Так, жодні економічні міркування не дають підстав ігнорувати законодавство. Ось тільки реалізувати його можна по-різному. Можна в дусі розпіареного «державно-приватного партнерства» — коли навіть проблемні моменти врегульовують у доброзичливій діловій атмосфері. А можна, по суті, підсаджувати підприємця на порушення, а потім обдирати його як липку. А коли з партнерством якось не складається, то невже не можна було виявити елементарну порядність і ще на початку бодай натякнути: не ту країну, маркізе, ви обрали, щоб мріяти?