НА ЧАСІ 

Останні заяви уряду щодо диверсифікації джерел постачання вуглеводнів в нашу країну підтверджені конкретними діями
 

- У нас немає ні вічних союзників, ні постійних ворогів, але постійними і вічними є наші інтереси і захищати їх - наш обов’язок, - цей вислів, а точніше формула дії, яку приписують Уїнстону Черчиллю, насправді належить одному з найвидатніших державних діячів Великобританії Генрі Джону Пальмерстону. Сформульоване майже два століття тому бачення головного завдання державної влади не втратило своєї актуальності й сьогодні. Приміром, та ж Росія попри критику політики США та країн ЄС розвиває з ними не лише економічне, а й військове співробітництво. І якщо поглянути на торговельний баланс нашої північної сусідки, то можна чітко побачити, що у відсотковій величині експорт РФ в ЄС майже утричі більший, ніж у  країни колишнього Союзу. А конфлікти, які виникали між Москвою та Мінськом на так званому газовому та нафтовому грунті лише підтверджують, що на першому місці в російської влади - економічний прагматизм.

Водночас досвід України також засвідчить, що попри запевнення  Кремля про незмінність дружніх стосунків з нашою країною, вся ця риторика не має ніякого конкретного наповнення. Бо всі дружні почуття з боку керівництва РФ закінчуються там, де починається розмова про перегляд кабальних для України умов газових контрактів 2009 року. І цей безрезультатний договірний процес триває більше двох років. Однак, як свідчать останні події, українська влада теж вирішила діяти за формулою, сформульованою  Генрі Пальмерстоном.

Бурова платформа — перший крок до енергонезалежності. Фото прес-служби ГАО

Скільки не говори халва…

  Влада не жінка, щоб її любити чи не любити. Дії чиновників, очевидно, слід оцінювати передусім по тому, наскільки успішно вони виконують свої обов’язки державних менеджерів. І коли відкинути емоції, політичні уподобання, то сьогодні слід чесно визнати, що вперше за часи незалежності саме нинішній уряд робить конкретні кроки на шляху убезпечення енергетичної, отже реальної, а не бутафорної незалежності держави. Звичайно, потрібен був час для того, щоб остаточно переконатися - попри декларування стратегічного партнерства Кремль  у будь-якому випадку переслідуватиме свої суто прагматичні цілі.  Для нього мільярди доларів за газ, які можна використати в Росії на розвиток видобування газу та будівництво різних «потоків» набагато важливіші, ніж  ефемерні поняття на кшталт дружби. Остання уподібнюється халві, про яку скільки не говори, але в роті солодко від цього не стане.

Водночас у Москві явно не згодні з ситуацією, коли наша держава також  починає дбати передусім про свої інтереси. А російський газовий монополіст, напевне, найбільше боїться того, що Україна поступово, але врешті-решт позбавиться від його диктату. Саме тому, очевидно, там без особливого ентузіазму зустріли заявку України на зниження обсягів закупівлі газу. І саме тому, мабуть, через ЗМІ з Газпрому запущено «злив» про те, що газовий монополіст може подати на нашу країну в суд за невиконання умов контракту. Зокрема, заступник керівника Газпрому Олександр Медвєдєв  кілька днів тому заявив, що його структура розраховує на закупівлю Україною 40 млрд   кубометрів вуглеводнів. Однак  того ж дня міністр енергетики та вугільної промисловості України Юрій Бойко «порадував» росіян іншою цифрою - 27 млрд кубів, як цього так і наступного року. І, судячи з нинішнього балансу, так воно і буде. Адже, якщо у січні-квітні минулого року Нафтогаз придбав 20 млрд кубометрів російського газу, то за аналогічний період нинішнього майже на 50% менше. А у травні - півтора мільярда кубів, хоча  зазвичай ця цифра в минулому була на 60-90% більшою. І нічого антиросійського тут немає, просто  ціна газу для нашої країни на 21% вища, ніж для Польщі, на 24% - для Угорщини, і на 31% - для Румунії. Себто питання чистого прагматизму.

Щоб перспектива не перетворилась в ретроспективу 

Однозначно суттєвим підтвердженням курсу на енергетичну незалежність стала також закупівля двох бурових платформ, одна з яким всередині травня вже почала працювати. Як зазначив Прем’єр Микола Азаров: «В Україні завжди були хороші перспективи розвитку власного видобутку газу та нафти. У радянські часи, виходячи з політичних міркувань, освоювався Сибір, а там, де трохи важче освоювати, — залишали на потім. Ось це «потім» і настало». Однак, враховуючи, що пік власного видобутку газу може настати не раніше, ніж через три роки, пошук шляхів диверсифікації енергопостачання не припиняється. Зокрема Україна може імпортувати близько 5 мільярдів кубометрів природного газу на рік у рамках домовленостей з німецькою RWE. Також обговорюються питання імпорту зрідженого природного газу із США і Катару. Ще одним варіантом диверсифікації міністр енергетики і вугільної промисловості Юрій Бойко називає  імпорт близько 5 мільярдів кубометрів газу з Туркменістану, який може здійснюватися як оплата за участь в інфраструктурних проектах. До речі, домовленості з цією країною та підписані багатомільярдні контракти на виконання інфраструктурних проектів, участь у реалізації яких на території Туркменістану прийматиме наша країна,  можна назвати безперечним успіхом. Адже протягом тривалого часу з вини попередніх влад стосунки між двома країнами були досить прохолодними. Крім того, міністр наголошує, що головним пріоритетом України на шляху підвищення енергетичної незалежності є збільшення власного видобутку газу, в тому числі й за рахунок залучення міжнародних інвесторів.

Важливим кроком стало і рішення Кабінету Міністрів реорганізувати дочірні підприємства Нафтогазу — «Укргазвидобуток» та «Укртрансгаз» в публічні акціонерні товариства. Як зазначає експерт Інституту енергетичних досліджень  Юрій Корольчук, це рішення уряду свідчить про те, що  реформи в нафтогазовій галузі переходять в активну фазу. Окрім того, більша самостійність цих структур стає підтвердженням  виконання Україною вимог європейських «енергопакетів» про розподіл видобування, продажу і транспортування газу.

Безумовно, така активність України в утвердженні своєї енергонезалежності не може  не хвилювати  Газпром. Адже нещодавно йому вже довелося проковтнути  гірку «пілюлю» від Литви. Там структуру, подібну до нашого Нафтогазу, розділили на дві. Під своїм контролем литовці залишили управління газопроводами, а Газпром збереже свою частку лише в компанії, що продаватиме газ. На думку експертів російський газовий монополіст внаслідок цього може втратити частину газового ринку цієї країни — десь до 3 млрд кубів блакитного палива, яке Литва планує замістити поставками із західної Європи.  В перспективі і скорочення споживання газу країнами ЄС.

Однак нас менше всього мають хвилювати чужі проблеми. Для України головне, щоб свої розв’язати якомога швидше і вийти з-під економічного диктату Кремля. За цього мабуть не варто прислухатися до обіцянок, що лунатимуть з владних кабінетів сусідньої країни, як і до порад на кшталт тих, що прозвучали від заступника керівника Газпрому Олександра Медвєдєва: «Ми подали дуже добрий приклад, коли двома етапами стали власниками 100% ГТС Білорусі, і від цього виграла не тільки Білорусь, а й істотно, якщо не зовсім, ліквідовані транзитні ризики».  Бо може статися, що внаслідок того, що ми дослухатимемось до різних «порадників», перспектива може перетворитися в ретроспективу. Адже ще академік В.Вернадський писав: «Скільки Росія не клялась в добропорядності і вірності, скільки договорів не підписувала б – стільки ж разів вона їх віроломно порушуватиме. Віроломність Росії традиційна. Це підніс на державний рівень несамовитий ворог України цар Петро».  Мабуть, до слів великого вченого таки варто прислухатися.