За ширмою інформаційної байдужості

Розмови про те, що газети нібито вже віджили своє, чую не вперше. Мовляв, інтернет, телебачення, мобільний зв’язок уже поклали газети в архів. Так, нам пощастило жити в час небувалого науково-технічного прогресу, у столітті інформації. Ми оточені нею, коли читаємо книжки й газети, слухаємо радіо, дивимося телевізор, спілкуємося між собою. Колись завдяки технічному прогресові виникли нові засоби спілкування, а разом з ними — і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямі стала книжка, пізніше — періодичні друковані видання, потім — телеграф, радіо, телебачення і нарешті інтернет.

Якщо вірити пророцтвам засобів масової інформації, світ стрімко рухається від друкованих видань до електронних. Дехто вважає, що час паперових безповоротно минає. Якщо вони й не вимруть остаточно, то, в усякому разі, їхня роль зведеться до мінімуму. Згадують у зв’язку з цим, як свого часу театри потіснило кіно, тепер же найважливішому з мистецтв доводиться потерпати від телебачення.

Оливи у вогонь підлив недавно один з колег-журналістів, нині працівник прес-служби Черкаського національного університету, який публічно (і не тільки він) поспішає відправити таке суспільне явище, як газети й журнали, на смітник історії. Однак чи варто? Показую знайомцеві видання з Німеччини, Ізраїлю, Об’єднаних Арабських Еміратів, свіжі мексиканські газети, що пахнуть друкарською фарбою (щойно колеги привезли з відрядження). Запитую: невже в цих країнах паперові видання потрібні, а в нас ні? На це отримую відповідь: мовляв, та сама інформація є і в мережі. А скільки людей читає саме інформаційні сайти? Та й чи, закривши газети, не створимо інформаційний вакуум?

Загляньмо до статистичного бюлетеня: кількість користувачів інтернету на Черкащині торік зросла на 20,9% і становила 102,9 тисячі абонентів (на 1 мільйон 226 тисяч населення). Припустімо, що навіть половина з цих користувачів читають новини на сайтах. Отримаємо цифру, навіть меншу від накладів всеукраїнських, обласних, міських і районних паперових видань, що надходять в область.

Так, ніде правди діти, наклади газет падають, а кількість користувачів сучасних ґаджетів зростає. Але ж і через 5—10 років не всі квартири й тим паче сільські обійстя матимуть якісний доступ до інтернету. Далеко не кожному до вподоби годинами сидіти перед монітором, а погортати сторінки улюбленої газети за чашкою кави чи чаю — зовсім інша річ.

Питанням виживання газет цікавляться й науковці. Так, дослідники Nieman Journalism Lab (гарвардська лабораторія журналістики імені Німана) передбачають новий розквіт медіа-бізнесу вже за кілька років. Розмірковують просто: якщо пресі загрожує швидка смерть, навіщо ж тоді великі й далекоглядні інвестори купують газети? Творець Amazon Джеф Безос придбав за 250 мільйонів доларів The Washington Post, і таких прикладів чимало.

Тож науковці помітили кілька тенденцій, що сприятимуть відродженню друкованих видань, передусім новинних проектів. Дослідження показують: що більше з’являється нових пристроїв, то більше ми витрачаємо часу на перегляд новин. Проте завдяки інтернету видавці достеменно дізналися про потреби аудиторії. Тепер вони розуміють, чого саме хочуть читачі і (що дуже важливо) рекламодавці. Серед причин виживання газет — платний доступ до контенту: понад 500 щоденних газет у всьому світі обмежують доступ до своїх матеріалів онлайн (у тій чи іншій формі).

Ніяк не обійти в цій дискусії питання якості інформації. Вона дуже різниться на сайтах, де основне — швидкість подачі новин, і в газетах, де над кожним реченням міркують, перевіряють, виполюють чимало ляпів і неточностей. Звичайно, є чимало сайтів з якісними командами новинарів. Але чи мають вони механізми самоокупності, як-от передплата чи продаж газети? Монетизація новинного онлайн-контенту — поки що складне завдання навіть для великих гравців ринку. Тим часом будь-яка районка має такі механізми й не настільки залежна від гаманця й настроїв власника.

«Ми без газет чудово обходимося, не передплачуємо їх. Так, витрачаємо сили й час на пошуки інформації в інтернеті, новини черпаємо з телебачення, зате нікому не платимо», — не вгаває співрозмовник.

І багато втрачаєте! Навіть у власному розвиткові, не кажу вже про рівень навчання студентів. Адже німці, американці й жителі багатьох інших технічно розвинених країн зрозуміли потребу в паперових виданнях. Журналіст відомої в Німеччині газети «Франкфурт Альгемайне Цайтунг» розповів, що кожному, хто хоче оселитися у Франкфурті, мерія вручає спеціальний пакет з довідковими матеріалами. Серед них і кілька номерів цієї газети. Саме так виховують культуру й відповідальність: читаючи газету, людина знатиме про всі новини міста, роботу служб, матиме координати комунальників, правоохоронців.

На противагу прагматичним німцям про нашу економію на читанні газет не раз доводилося чути і в обласних управліннях державних структур. Подекуди не передплачують жодної (навіть офіційної!) газети в багатьох органах влади. Що це — халатність, непрофесіоналізм? Чи, можливо, за ширмою інформаційної байдужості хтось хоче перетворити українців із читаючої нації на невігласів?