Знімаючи з графіка приміські електрички, Укрзалізниця створює для українців серйозні транспортні проблеми

«Шановні пасажири! Електропоїзд №6018 Козятин — Київ запізнюється на 20 хвилин». «Ну ти подивися: що вони роблять? — почув позаду на пероні злий чоловічий голос. — Мало того що електрички познімали, то й ще ті, які залишилися у графіку, вчасно прийти на станцію не можуть!» Я подумки погодився з обуреним пасажиром, але розмови не підтримав. Бо вона нічого хорошого не віщувала, крім хіба що зіпсованого настрою на цілий день.

Наша залізниця нині не транспортні послуги населенню надає, а відверто знущається з пасажирів. Про все це давно вже хочу поговорити з виконуючим обов’язки начальника Південно-Західної залізниці головою комісії з реорганізації Володимиром Тягульським, але керівник одного з найпотужніших підрозділів Укрзалізниці ніяк не може знайти час для інтерв’ю. Більше того, його прес-служба не вважає за потрібне надіслати навіть відповіді на запитання, які турбують багатьох пасажирів.

Залізниця для нас чи навпаки

Отже, самі спробуємо в усьому розібратися, хоч коментар пана Тягульського був би доречним. До речі, Володимир Григорович обійняв посаду керівника згідно з розпорядженням уряду №246-р від 25 березня 2015 року. Але й досі він є лише виконуючим обов’язки начальника Південно-Західної залізниці. Як думаєте, чому? Один із чиновників залізниці на умовах анонімності сказав: «У підвішеному стані (сьогодні «в. о.» — завтра «ніхто») з начальником легше розмовляти, контролювати його і тримати на повідку». Тож «веошниками» в нас ходять різні директори та начальники навіть не по кілька місяців.

Але то вже тема іншої розмови. Ми ж — про обслуговування пасажирів. І тут варто нагадати залізничникам, навіщо вони існують. Правильно: для організації злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях. Але в Південно-Західній залізниці вважають, мабуть, навпаки. Тому й задовольняють залізничники нині більше не потреби пасажирів, а власні. За інформацією, наприклад, Державної фіскальної служби України, «керівництво територіального галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця» в період з квітня 2014 по березень 2015 року розтратило кілька мільйонів гривень». Зокрема, 1,4 мільйона гривень пішло на безпідставні виплати премій, завищені надбавки за вислугу років, списання товарно-матеріальних цінностей та запчастин із порушенням нормативів, оплату померлим (!) громадянам витрат на медичне страхування та часткове повернення комунальних послуг тощо.

До речі, мені нещодавно довелося поспілкуватися з одним машиністом із Конотопа, який працює на вантажних перевезеннях. За висновками фіскальної служби, Південно-Західна залізниця списує значні кошти на закупівлю різних матеріалів, необхідних для безаварійної роботи рухомого складу, а в електровозах немає навіть піску. Виявляється, щоб важкий вантажний потяг, що їде під гору, не пробуксовував на рейках, під його колеса (для кращого щеплення) потрібно сипати пісок. «На станціях нам кажуть, що піску немає. Та що там пісок, — обурювався залізничник. — Нас, машиністів, взагалі ніхто не вважає за людей: у туалет під час руху потяга, вибачте, ходимо у... вікно: зробив свою справу в целофановий мішечок — і на повному ходу викидай».

Цілком вірю машиністові, оскільки сам не раз бачив, як пасажири у приміських електричках (навіть якогось дня налякав стару жінку) «по маленькому» ходять у проходи між тамбурами. Бо всі туалети в електричці (і не в одній!) були зачинені. Тож коли прочитав в інтернеті заяву в. о. генерального директора Укрзалізниці Олександра Завгороднього, що в електричках незабаром встановлять... кондиціонери, розцінив її як глузування з пасажирів.

За дев’ять гривень у тисняві

Свого часу мені пощастило побувати у Швеції й проїхати від Стокгольма до столиці однієї з північних провінцій тамтешньою електричкою. Задоволення отримав величезне. Бо, по-перше, у вагонах завжди тримається комфортна температура за будь-якої погоди за вікном. По-друге, ніхто не стоїть над головою із пакетом і не дихає у потилицю перегаром — електрички перевозять рівно стільки пасажирів, скільки у вагоні сидячих місць. По-третє, для особистих речей у кожному вагоні є спеціальне відділення, і не доводиться стрибати через кравчучки та сумки у проходах, ідучи до виходу. І нарешті набридливі продавці цукерок, пива, солодких паличок чи безпритульні не заважають відпочивати під час поїздки та милуватися краєвидами за вікном. У нас же (особливо цієї прохолодної пори, коли вікна у вагонах зачинені й нічим дихати) 45 хвилин поїздки, наприклад, від станції Васильків до Києва перетворюються на справжнісінький кошмар. І що обурює найбільше: немає кому поставити цілком логічне запитання: «Чому за такий сервіс я повинен платити 9 гривень?» Кому набридли такі поїздки, йде на маршрутку і за 13 гривень нехай не у зовсім зручному, але пристойному кріслі їде до столиці.

До речі, Укрзалізниця бідкається, що приміські перевезення в електричках збиткові. Звісно ж, вони будуть такими, бо який дурень чекатиме на електричку в годину пік на не захищеному від холодних вітрів пероні?

Дуже хочеться, щоб пан Тягульський поїздив кілька днів до Києва у переповнених електричках. Може, тоді він хоч би поцікавився, чому з розкладу знімають приміські електрички, що перевозять жителів Київської області на роботу до столиці в ранкові години. До виборів із Василькова до Києва ходили електрички о 07.12, 07.35, 08.01, 08.12. Усі, кому на роботу в столиці потрібно було на дев’яту годину чи пів на десяту, встигали доїхати. Тепер же після електрички о 07.18 наступна далека, Козятинська, прибуває на станцію Васильків за розкладом у кращому разі о 08.21! Щоб не запізнитися на роботу, багатьом потрібно або на годину раніше виїжджати з дому, або йти на маршрутку.

Той, хто найбільше кричить про збиткові приміські електрички, нехай підрахує, скількох пасажирів у Південно-Західної залізниці забирає приватний перевізник — маршрутки — через безграмотно складений розклад руху електропоїздів.

Передайте на квиток

Інше питання — оплата за проїзд. На проміжку від Василькова до Києва на станціях та зупинкових платформах працюють десятки касирів, охоронців, контролерів біля турнікетів. І в самих електричках ходять парами контролери-касири. Уся ця армія залізничників працює, на мою думку, неефективно. Посадіть в електричках кондукторів, і тоді не потрібні будуть квиткові каси на перонах (це додаткові витрати на утримання приміщень та касирів у них), турнікет із дорогою електронікою (їх теж потрібно обслуговувати й тримати охоронців). Окрім того, одразу ж зникнуть черги біля квиткових кас на перонах, пасажири не скупчуватимуться біля турнікетів і не стрибатимуть із перонів на залізничні колії, щоб обминути контрольні «редути». Невже це важко зробити чи на це потрібні якісь додаткові кошти? Кондуктор у вагоні — це і плата за проїзд, і порядок у транспорті. Електропоїзди підвищеного комфорту, у вагонах яких працюють провідники, підтверджують це. Чим же приміські маршрути гірші за регіональні? Чи в них їздять не такі самі українці, як у комфортних електричках?

До речі, жодної інформації на сайті Південно-Західної залізниці немає про чисельність персоналу, який обслуговує пасажирів у приміських електричках. Як у такому разі можна вірити цифрам, що їх надає залізниця на підтвердження нібито збитковості пасажирських перевезень у них? Схиляюся до думки, що Укрзалізниці вигідно списувати на приміські електрички всю свою безгосподарність, зловживання, навіть злочинні дії, бо серйозно ситуацію на транспорті ніхто не відстежує. Нарешті годі вже залізничному керівництву списувати всі свої біди на пільговиків, через яких, бачите, з графіків знімають потяги. Це вже схоже на кампанію цькування пенсіонерів. Сам був свідком, коли молодик ледь не викинув з вагона бабцю із кравчучкою. «Через таких, — кричав молодик, — я на роботу не можу спокійно доїхати!» Соромно було не за чоловіка, а за тих, хто довів пенсіонерів до жебрацького життя. І щоб заробити собі на хліб, бабусі й дідусі змушені їхати до столиці з торбиною сиру чи кількома пляшками свіжовидоєного молока. Крім того, держава надала право пенсіонерам безоплатно користуватися послугами приміського залізничного транспорту. Отже, нехай чиновники й думають, звідки брати гроші на компенсацію перевезень цієї категорії українців.