Якою була цього року Гуморина? Насамперед теплою. Погода на це суто одеське свято виявилася значно кращою, ніж торік. А ще Гуморина, попри заявлену круглу дату — 40 років традиції — була доволі скромною. Без величезного переліку запрошених зірок та якихось надто витратних постановок. А на вулицях було не менш велелюдно, ніж у попередні роки. Може, здалося, але наче і галасу було менше. Не те щоб ніхто ніде не дув у дудку чи відмовляв собі у задоволенні голосно посміятися. Та все-таки якось було стриманіше. І річ, напевне, не лише у великій кількості міліціянтів на центральних вулицях Одеси...  

Рідній сестрі Олеся Гончара Олександрі Терентіївні Сові 4 квітня цього року виповниться 99 років! Вона охоче спілкується, приймає гостей і вкотре із задоволенням розповідає про свого видатного брата. Живе Олександра Терентіївна в тому ж будиночку у Дніпропетровську (раніше це було село Ломівка), де мешкав, повернувшись із фронту, Олесь Гончар і де він писав «Прапороносців». Поряд будинок наймолодшої доньки Олександри Сови — Тетяни Гаврилівни, яка й доглядає стареньку матір. До речі, молодшу племінницю письменника звуть так само, як і його з Олександрою Терентіївною маму — Тетяну Гаврилівну Біличенко (у дівоцтві Гончар).  

Найкраще виховання, переконує життя, забезпечує добрий приклад наставників. Саме таких мають студенти Київського національного університету технологій та дизайну. Вони на практиці показують, як теорію втілювати у практику: за підсумками 2012 року Державним агентством з енергоефективності та енергозбереження університет визнано переможцем конкурсу впровадження енергоефективних проектів та технологій. Це лише один із прикладів ефективності застосування інноваційних технологій управління. В чому їх зміст, на що спрямовувати зусилля педагогів, оглядачеві «Урядового кур’єра» розповідає ректор Київського національного університету технологій та дизайну Іван Грищенко.  

З часів Давньої Греції людство прихилилося до міфів і донині, раз по раз ризикуючи бути ошуканим, знічев’я придумує собі чергового Одіссея, Геракла чи Ікара. Холодний душ розчарування на якусь мить повертає нас до суворої реальності, та ми ладні знову і знову обпалювати крила надії, стрімголов падаючи з неба на грішну землю.
Ближчий до нас, київський, парнас, вибори на який час від часу збуджують місцевий люд, — не виняток із загальної історії. Коли господарника в головному кабінеті столичної ратуші змінив «махровий» інтелігент, багато хто почав бідкатися за попередником, хоч той за низкою і справді конструктивних дій устиг змахлювати в територіальної громади цілий стадіон з басейном. 

Прийняття мало якого законодавчого акта так торкається інтересів усіх без винятку співвітчизників, як ухвалений торік у листопаді Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її соціальний статус». Багатьох він торкається, так би мовити, комплексно, бо йдеться, нагадаємо, про перехід на нові зразки практично всіх особистих документів. 

Столиця пережила потужний снігопад, що на кілька діб перетворив мільйонне місто на зону стихійного лиха. Рятувальні й комунальні служби, підрозділи внутрішніх сил намагалися впоратися із ситуацією, однак не завжди це виходило оперативно, адже хуртовина накрила не лише Київ, а й інші міста та області. Відчувався брак техніки, живої сили, а головне — відсутність чіткої координації в роботі. Тому киянам довелося самоорганізуватися та власними силами надавати допомогу там, де державні служби не встигали. Фактично за лічені години від початку снігопаду через соціальні мережі Інтернету волонтерам вдалося скоординувати дії всіх, хто бажав допомогти людям у заторах, літнім громадянам, застряглим у кучугурах «швидким». 

Урядовці визнають, що більшість людей оцінює роботу влади за якістю роботи комунальників. А ось нині великі надії покладаються на створення ОСББ. І це не дивно, оскільки найбільш ефективним власником житлового будинку, напевно, може бути тільки сам мешканець. Держава ж має їх усіляко підтримувати.
За повідомленням управління взаємодії з громадськістю Урядового контактного центру, з початку року на урядову телефонну «гарячу лінію» та через Інтернет надійшло 8142 звернення зі сфери житлово-комунального господарства. Найбільше — з багатонаселених регіонів України: Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Харківської областей і Києва. Чимало таких звернень також надходило з Волинської, Житомирської, Львівської, Хмельницької областей. 

З давніх-давен у тутешніх степах дим вважався ознакою біди. Густі клуби чорного диму над трубами й корпусами Вуглегірської ТЕС, які було видно за багато кілометрів, викликали тривогу в населення Світлодарська. Люди відразу зрозуміли: сталося щось надзвичайне, та вони не підозрювали, що доведеться тримати оборону від холоду і перейматися ймовірним наступом безробіття і злиднів…
Техногенна аварія на тепловій електростанції сталася у п’ятницю 29 березня в другій половині дня. За попередніми даними, зі  свідчень очевидців (у цей момент тут працювали майже 400 осіб), на території одного з блоків загорівся вугільний пил.

«Лапи геть від Біличанського лісу!» — на тлі плаката з таким лозунгом днями було оголошено про створення депутатського міжфракційного об’єднання «За збереження Біличанського лісу». 50 депутатів від різних фракцій ВР зголосилися стати на захист чотирьох тисяч гектарів зелених легень на північному заході столиці. Тих легень, які захистили 25 років тому Київ від чорнобильського вітру, які сьогодні рятують жителів київських Академмістечка, Біличів, Новобіличів. А також — Ірпеня, Бучі, Петрівців та інших поселень у радіусі півсотні кілометрів навколо від задухи, смогу, спеки та різких коливань клімату.
Як уже писав «УК» («Не обривайте метелику крила», 27.12.2012), селищна рада Коцюбинського самовільно «прирізала» до 87 гектарів своїх земель ще 4 тисячі гектарів земель київських приміських лісів. І — почала роздавати ці землі під забудову. 

Щоб дізнатися, як до такого нововведення ставляться пасажири, мені й із редакції не довелося виходити, адже всі ми — потенційні клієнти залізниці. Більшість моїх колег висловилася негативно щодо іменних квитків. Щоправда, після того, як дізналися, що паспорт потрібно пред’являти лише під час посадки, змінили свою думку. Ті ж, хто наполягав на своєму, аргументували таку позицію тим, що часто за придбаним квитком їхав хтось інший із членів сім’ї. Що ж до спекулянтів, то, мовляв, їх нині не так уже й багато: квитки дорогі, а грошей у людей катма.