Прошу слова

Чверть століття тому я вперше потрапив за кордон — у Польщу. Здивувало те, що на першому ж кілометрі закордоння побачив козулю, яка несподівано спокійно вийшла на автомобільну трасу. Нашому водієві довелося тиснути на гальма і ще раз, через кілька кілометрів, коли трасу перебігала чимала зграя куріпок… 

Відразу зауважу: йтиметься не про чергову збройну сутичку, на які щедрий нинішній світ. І не про  героїзм старшого покоління у минулі часи лихоліття, коли кожен сам для себе вирішував— ховатися за спинами однополчан  чи  безстрашно кидатися  під танк з гранатою в руці.

Шкода, що так швидко закінчилося літо і дійшов фіналу оксамитовий, а разом з ним і відпускний сезон. Попереду нас чекають нелегкі трудові будні і те, що залишилося від відпустки… спогади і фотокартки. Відтепер люд з відновленими на курортах силами заглиблюється у буденність. Адже так хочеться і під час майбутньої відпустки відпочити, як кажуть, «по-людськи», тобто поїхати за кордон.

Натовп, роздратовані вигуки, неприємні запахи, нервові погляди на годинники, сигнали і безкінечні колони автомобілів, які, здається, ніколи не зрушать з місця. Щодня все – за одним і тим самим сценарієм. Так, це про столичні затори.

— Мамо, а цей йогурт смачніший, ніж той, що продається в Україні, — сказала мені доня, витрушуючи з маленької пляшечки останні краплі питного йогурту відомої на весь світ компанії, купленого у страсбурзькому супермаркеті. — Він не такий солодкий і смак — ну точнісінько ніби справжні чорниці…  

Міністерство аграрної політики та продовольства ставить завдання в кожному регіоні виробляти екологічно безпечну продукцію. Актуально? Так. Його виконання розв’яже проблему безпечного і здорового харчування? Ні. Чому?  

«Надаємо швидкі гроші!», «Ви не встигнете випити кави – ми надамо вам кредит», «Кредит за 15 хвилин» – комерційна реклама стає все нахабнішою і в її тенета потраплять нові й нові жертви.  

Випадково потрапивши на територію державного підприємства «Дослідне господарство ім. Декабристів», що в Миргородському районі на Полтавщині, я був приємно здивований тим, наскільки тут уміло ведуть господарські справи.  

 Осінь — це не лише, як писав Олександр Пушкін, «очей чарівність», а й пора заготівлі овочів на зиму. Отож як тільки починає жовтіти й опадати листя з дерев, у міських дворах з’являються вантажівки і легковики, заповнені різноманітною городиною. Як правило, привозять її в місто на реалізацію селяни з власних подвір’їв. Міні-базарчики, які вони влаштовують просто біля під’їздів багатоповерхівок, дуже популярні: овочі там завжди свіжі й ціни нижчі, ніж на ринках. На одному з них я й стала свідком такого діалогу.

Ще 1992 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня Міжнародним днем боротьби з бідністю. Та якщо для багатьох українців тоді поняття «бідність» не було таким рельєфним, а, може, й гірким, то нині ліквідація злиднів вийшла на перший план.  

Якби раптом посеред промислової Макіївки приземлився НЛО і прибульці взялися подорожувати містом у громадському транспорті, жителі міста, мабуть, здивувалися б менше. Подумаєш! Бо хіба вони не бачили схожих фантастичних історій по «ящику»? Інша річ — реальні керівники міста, які чогось у вересні почали регулярно з’являтися … в тролейбусах, автобусах і маршрутках. Уявляєте?! Причому на чиновників у салонах громадського транспорту можна було не тільки подивитися, а й доторкнутися до них у годину пік.

— Бабусю, дай купійку! — трирічне хлоп’я аж підскакувало на сидінні тролейбуса. — Треба, внучку, говорити копійку, — лагідно поправила його жінка. — І нащо вона тобі? — Ні, купійку! — викликаючи усмішки пасажирів, уперто відстоював свою правоту малюк. — Я хочу купійку, щоб купити квиток!