Прошу слова

Кілька днів тому одесити перекрили на якийсь час дорогу до селища Котовського. Рукотворний транспортний колапс припав на вечірню годину пік, коли городяни поверталися з роботи до свого спального району на понад 300 тисяч місць. Що змусило протестувальників вдатися до такого відчайдушного кроку, який зачепив, ймовірно, не стільки їхніх кривдників, скільки інших співгромадян? З’ясувалося, відімкнення Інтернету. Близько 10 тисяч абонентів інтернет-провайдера «Норма+» залишились без звичного для них блага цивілізації. 

Уже понад рік із болем у серці спостерігаю за подіями в Україні. Не щоденно — щогодини. До останнього не вірилося, що таке можливе. На превеликий жаль, сталося. Війна прийшла на нашу миролюбну землю. А її важлива складова — інформаційна війна. Хочу поділитися деякими спостереженнями, як це бачиться з-за кордону, і як поступово змінюється це бачення. 

Оселившись у гномів, казкова героїня Білосніжка і прала, і прибирала, і куховарила… Нас навіть не здивувало, що все це вміє царська донька. Сучасні ж школярки такого самого віку на необхідність щось зробити власноруч часто поглядають спогорда. Приміром, мені у шкільні роки наводити лад у класі випадало раз на кілька тижнів, тому що чергували ми по двоє — парта за партою. 

Останньою вже надвечір того трагічного дня, як завше, померла надія. Тому потім про жодні, навіть примарні шанси на порятунок людей у загазованих аварійних виробках шахти вже не йшлося, і шукати вже не було кого — список загиблих гірників подовжився до 33 осіб… Та найбільше вражає навіть не величезна кількість жертв підземного вибуху, а цинізм «народної» влади, яка навідріз відмовилася від запропонованої кваліфікованої допомоги українських гірничорятувальників. Тобто шахтарі та члени їхніх родин зайвий раз переконалися: вони залишаються заручниками терористів, які цілеспрямовано працюють виключно на збільшення і розширення місцевих цвинтарів... 

Коли поляки пішли на шокову терапію економіки і всього суспільного життя, ми, вочевидь, просто згаяли час. Так, ми тоді возили їм праски, електробритви і все, що тільки могли придбати. Тепер, хоч як це дивно, відкуповуємо у них те, чого самі й навезли на кілька поколінь: в Інтернеті знаходиш усе, що тобі потрібно, із конкретними адресами в польських містах і селах. 

Спілкуючись у Страсбурзі з колегами-журналістами, не перестаю дивуватися, наскільки їхнє ставлення до подій в Україні свідомо чи підсвідомо віддзеркалює позицію країн, з яких вони приїхали. Зустрічаючись, мене завжди щиро обіймають румунка Іоланда і поляк Анджей, тисне руку німець Удо, який щоразу намагається переконати, що Ангела Меркель ночей не спить, а все думає, як допомогти Україні. 

В України з’явився шанс стати на шлях подолання корупції у правоохоронних і фіскальних органах. Наприкінці лютого уряд відсторонив від виконання обов’язків усе керівництво Державної фіскальної служби. А Прем’єр Арсеній Яценюк закликав Президента провести кадрові чистки в СБУ і прокуратурі. Якщо службові розслідування будуть об’єктивними, країна може позбутися багатьох ганебних корупційних схем, а також істотно поліпшити інвестиційний клімат. 

Далеко від України, в «Матроській тишині», повільно помирає українська льотчиця Надія Савченко. Просто зараз, коли ви читаєте цей матеріал. Це її добровільний і добре обдуманий вибір. «Або відпускаєте мене в Україну, з якої силоміць вивезли, або отримаєте тут мій труп!» Викрадена спецслужбою сусідньої держави, позбавлена права на справедливий суд, обвинувачувана у тому, чого не робила, вона назвала цирком те, що відбувається з нею у російському суді.  

Днями Інтернет буквально розірвало повідомлення про те, що на Україну насувається продуктовий колапс. «У багатьох торговельних мережах і гіпермаркетах Києва введено обмеження на кількість продуктових товарів соціально значущої групи, які можна купити в одні руки», — написало одне з українських видань. Прочитавши це, я дуже здивувалася. Адже напередодні ввечері полиці магазинів буквально ломилися від харчів. 

З буремними подіями на сході Крим згадується дедалі рідше. Таке враження, що деякі українці вже й хрест поставили на можливості його повернення. А минув лише рік від підлого захоплення півострова Росією. Хоч фахівці неодноразово називали причини й наслідки передачі Кримської області від РРФСР до складу УРСР, і досі чимало співвітчизників не зовсім уявляють, як усе відбувалося насправді.  

Недавно на свою електронну пошту отримала лист із запрошенням на черговий журналістський тренінг. Звісно, подібні листи надходять чи не щодня. Утім, саме цей «зачепив». У зверненні йшлося про те, що Інститут світової політики має провести у Миколаєві навчальний семінар для журналістів із різних регіонів України про особливості висвітлення у ЗМІ теми європейської інтеграції України. 

Вразив підхід спортивного функціонера, який, спілкуючись зі слухачами на одному з українських FM-радіоканалів, заявив: все одно якою мовою говоритимуть спортсмени, яких виховують у спортивних навчальних закладах, — тільки б результати показували високі. Прикро, що колега-журналіст, який вів передачу, жодним чином не відреагував на таке висловлювання.