Суспільство

Говорити про Павличка завжди ризиковано. Відразу ж губишся через неодмінне відчуття невичерпності теми. Раптом ловиш себе на ганебному бажанні спорснути на щось простіше й легше. То тільки позірно така спокуслива й легка тема. Коли ще не задумався над нею, коли тільки артикулював собі добре знане й широко популярне «Дмитро Павличко», то все мовби й просто. 

«Хочемо подарувати машину нашим хлопцям на сході», — з таким проханням дедалі частіше приходять на Рівненський державний авторемонтний завод благодійники. «Машин, які на ходу, в нас немає. А ось відремонтувати будь-яку з наявних можемо», — відповідають тут. Підприємці оплачують вартість запчастин, фарби — і вже через деякий час оновлені машини вирушають на передову. Це той транспорт, який військові з оперативного командування «Північ» у буквальному сенсі притягнули на територію заводу.  

Ідея заходу — об’єднати мистецтво, науку, інновації, літературу, театр, анімацію, арт-терапію та інші види творчості для дітей та сімейного дозвілля. Старт дійству дала масова руханка «Все буде добре» на підтримку миру і єдності країни. Однойменний трек Святослава Вакарчука згуртував під склепіннями «Мистецького Арсеналу» сотні дітей, які виконали танцювальну композицію під керівництвом хореографа-постановника Віталія Погоського. Разом з дітьми танцювала і перша леді країни Марина Порошенко. 

Стіни між державами почали зводити ще в давнину для захисту від набігів варварів. Найвідоміша Велика китайська, побудована у третьому столітті до нашої ери, й нині дивує своїми інженерними рішеннями. А вже на початку нинішньої ери римляни звели на своїх кордонах із германськими племенами лімес із 900 сторожових веж і 120 фортець, що простягнувся від Північного до Чорного моря. 

Хоч як прикро, мусимо визнати: не люблять у нас успішних, роботящих, завзятих. Щонайменше їм заздрять, і ця жаба душить передусім тих, хто сам нічого не вміє, не хоче працювати і нічого не робить, щоб змінити своє життя на краще, хоч і першим прибігає з ложкою за загальний стіл. Зате пройдисвітам вірять щиро, по-дитинному, подекуди навіть здогадуючись, що завтра ризикують залишитися без шматка хліба. Чому ж так ведеться? 

В Україні налічується понад 118 тисяч вантажних вагонів. З них близько  чверті — в неробочому стані і фактично виведені з експлуатації, бо перебувають у запасі або на ремонті. При цьому понад 80% існуючого рухомого складу має наднормативне зношення. За підрахунками фахівців, вітчизняним залізницям потрібно близько 145 тисяч нових вагонів, щоб у середньому відправляти близько мільйона тонн вантажів. Тож обійтися без суттєвого оновлення вагонного парку не вдасться.  

Днями пригадалися мені слова цієї популярної пісні Софії Ротару. І вони ж були останніми, що написала по Інтернету своїй нині вже колишній подрузі з Росії. А познайомилася я з нею рік тому у Всесвітній мережі. Однаковий вік, сімейний стан, улюблені фільми та література, тож спілкувалися практично щодня. І тоді навіть не замислювалися, що вона — росіянка, а я — українка. Разом бідкалися, що погано знаємо англійську. Між собою листувалися російською. І ще півроку тому мене це аж ніяк не зачіпало, бо яка на ті часи була різниця… 

Кілька місяців тому хтось із чиновників цих молодих жіночок назвав «місцевими істеричними патріотками». Дівчата не ображаються, а підтверджують: так, ми патріотки і дуже енергійні, в межах розумного — трохи божевільні. У лютому 2014-го вони й не здогадувалися, що стануть активістками волонтерського руху, про який тільки читали. Ніхто з них навіть уві сні не мріяв про те, що їм вдасться розхитати інертне південне місто. На сьогодні дівчата ведуть активну роботу у кількох напрямах.   

Перший подих осені для південних областей України став справжнім випробуванням людей на міцність, а рятувальників і комунальників — на готовність до чергових викликів негоди. Вітер, швидкість якого перевищувала 30 метрів за секунду, разом із дощем наробили лиха і в обласних центрах, залишивши людей без транспорту, і в селах, знеструмивши їх. 

Наша країна стала жертвою агресора, який розв’язав криваву бійню, тож суспільно-політична ситуація вимагає кардинальних змін, зокрема щодо медичного забезпечення і захисту учасників бойових дій та мирних жителів. Найближчим часом в Україні проведуть загальну військову медичну мобілізацію. Про це повідомила радник Президента України Ольга Богомолець. 

Це луганське лісомисливське підприємство — одне з найбільших не лише в області, а й на Донбасі. На території у 42,5 тисячі гектарів розташовано дев’ять лісництв. Унікальність тутешніх зелених насаджень полягає в тому, що це єдиний лісовий масив, який межує з Краснолиманським Донецької області. Отим самим, де йшли запеклі бої. Та й у межах зони відповідальності кремінчан протягом цього літа до десяти разів міни та снаряди з «Градів» ставали причиною загорянь. Але злагоджені дії лісників, військових та рятувальників не дали розгулятися вогню і знищити «зелені легені» Луганщини. 

Хоч «обиденний» у перекладі зі старослов’янської — виготовлений за один день, в Україні створювали такі рушники переважно за ніч: якщо хтось захворів і нічого вже не допомагало, проводжаючи на війну чоловіків, щоб вони там не загинули. Вишивали кожен рушник заполоччю (акрилові нитки в ритуальних речах неприпустимі, бо синтетика не утримує інформації), при живому вогні свічки; на прямокутному шматку домотканого полотна (вибіленого Сонцем, Місяцем, росою, водою (білий — колір Бога-Отця), висушеного на вітрі), відрізаному від сувою — спіральної моделі Живої Матерії.