Суспільство

Навіть найбезпечніша професія подекуди може неприємно здивувати. Тому про техніку безпеки на роботі забувати ніяк не можна. Щоправда, українці часто ігнорують настанови інспекторів з охорони праці, сподіваючись на наше одвічне «може, минеться». Яка нині ситуація з професійним травматизмом і захворюваннями, з’ясовував «Урядовий кур’єр».  

Як ми звикли до мовного суржику! Здається, викоренити його вже нікому не під силу. Помилки мовлення (а значить — і мислення!), ніби іржа, в’їлися не тільки в побут, вони правлять бал у діловому мовленні, у виступах на офіційних зібраннях, у пресі, радіо- й телепередачах.  

Учора відома всеукраїнська громадська організація «Асоціація безпеки дорожнього руху» разом з Управлінням ДАІ МВС України і  департаментом безпеки галузі Міністерства інфраструктури України оголосили про початок Всеукраїнського тижня безпеки дорожнього руху, який триватиме з 14 по 20 листопада. Подібний захід у масштабах держави з метою зробити вітчизняні дороги хоч трохи безпечнішими проводиться вже втретє. Гасло нинішнього тижня — «Партнерство заради безпеки!». 

У цьому ОСББ змінювалися голови правління, але не бухгалтер. І для кожного нового обранця та очільника фінансова махінаторка знаходила схему кримінального збагачення. Заробляли «керівники» і безпосередньо на своїх сусідах — через непомірно завищені тарифи на опалення. Принаймні, пояснити, яким чином вийшло так, що за три роки завищення нарахування на оплату послуг опалювання мешканцям будинку склало понад 27 тис. грн., ані бухгалтер, ані голова правління не змогли. 

 Що важливіше: виховати дитину, здатну пристосуватись до сьогоднішнього життя, чи таку, що зможе його змінювати на краще? Думаю, однозначної відповіді не буде. Позицію батьків визначатиме багато факторів. Не одностайні й педагоги, хоча кожен з них в офіційній обстановці стверджуватиме, що виховує творців кращого майбутнього. Але часто виходить, як у прислів’ї: «Сіяв гречку, вродив мак — нехай буде так». Потурають цьому й учителі, а також батьки, у яких слово розходиться з ділом.

Мені належить земельна ділянка, на якій розташовані багаторічні насадження — виноградники. А вони, у свою чергу, є власністю сільськогосподарських підприємств і організацій. Саме тому я не можу використовувати землю на власний розсуд. Як мені законно порозумітися із власниками насаджень С. КУЛИК, c. Солончаки Миколаївської обл.  

Вже багато разів звертався до органів праці та соціального захисту за місцем проживання з проханням надати мені путівку на оздоровлення як учаснику  війни. І весь час чую лише обіцянки. Дуже прикро, що про нас — ветеранів — згадують лише на свята. Мені вже чимало років, тож боюся, що обіцяної та гарантованої державою путівки можу просто не дочекатися. П. ЮШКОВЕЦЬ, м. Ківерці Волинської обл.  

Хочу дізнатися, якими законами нині регулюються питання, пов’язані із власністю колгоспного двору? Як мають переходити права та обов’язки (спадщина) від фізичної особи, яка померла (члена колгоспного двору), до інших осіб? Чи оподатковуються об’єкти такої спадщини? І. ГРИЦЮК, с. Зеленів Чернівецької обл.  

Українець без борщу не виживе, кажуть. Ну, вижити, може, й виживе, а от без смачного борщу жити точно не буде! Такий вже у нас національний характер — не любимо ми несмачних страв. Тому й іноземці, скуштувавши українського борщу, стають його прихильниками з першої ложки.  

Мало хто навіть серед корінних житомирян відповість, чому майдан Згоди, на якому височіє пам’ятник Ярославу Домбровському, має таку назву. Як далеко не кожен (особливо серед молоді) нині знає, ким була людина, іменем якої названо одну із головних вулиць міста, і що пов’язує поляка, який склав свою голову на барикадах Парижа, із колишнім центром Волинської губернії.

Для того, щоб вижити в цьому мінливому світі, потрібно мати роботу. Звісно, оплачувану. Бажано з пристойним окладом. Більшість людей так і вчиняє — працює. Але є певна частина з них, хто сповідує інші правила: заробляє кошти жебракуванням.  

Відповідаючи на запитання, чи взагалі українці побоюються всиновлювати сиріт, Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко наголосив: — Ні, наші співвітчизники не бояться взяти в родину та зігріти теплом осиротілих дітей. Скажу більше: вони мають до цього велике бажання.