Цьогоріч завершується перший період дії зобов’язань країн за Кіотським протоколом. Чимало з них не надто задоволені підсумками участі в Кіото-1 і піддали сумніву свою участь у другому періоді (2013–2020 рр.). Зокрема це Австралія, Нова Зеландія і Росія. Про те, чому так сталося і яка позиція України у цьому питанні, досліджував «УК».
У середині жовтня прем’єр-міністр нашої північно-східної сусідки Дмитро Медведєв досить красномовно і критично зауважив: «Якихось особливих вигод від Кіотського протоколу ми не отримали в комерційному плані, не змогли скористатися як належить. А тому чи доцільно продовжувати в ньому участь?». 

Кілька років тому відбулася розмова автора цих рядків із новопризначеним директором державного підприємства «Волиньторф» Іваном Киричиком. Не пригадую вже всіх деталей, та в пам’яті спливає пронизаний тривогою голос керівника. Говорив він тоді не стільки про сьогодення підприємства, як про перспективу існування. Бо родовища торфу (з яких брали сировину для виробництва гранул) вичерпувалися, а на розробку нових площ тривалий час не вдавалося отримати дозволів. Попри те, що в області діяла регіональна програма «Торф», чи не кожна сільська жінка знала: опалення маневицьким брикетом у кілька разів дешевше, ніж газом.  

На жаль, відновлювана енергетика, не без допомоги лобістів-представників викопних видів палива, обростає міфами і стає схожою на мачуху. Щодо традиційної енергетики на споживачів повсякчас намагаються одягти рожеві окуляри, перетворивши її на таку собі Попелюшку. Ми спробували розібратися, що міф, а що правда в цій історії.  
Найбільш поширений міф, що сонячні й вітрові електростанції потребують чималої площі, яку варто було б використати під агровиробництво. Справді, кожні 5–15 кВт під вітряками «з’їдають» ділянку 1 кв. км, але для них (як і для СЕС) виділяють землі не сільгосппризначення: кар’єри, пустирі, території зі складним рельєфом тощо.

Позавчора Верховна Рада, врахувавши зауваження Президента, 234-ма голосами «за» прийняла у новій редакції закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її соціальний статус», відомий широкій громадськості як закон про біометричні паспорти.
 

У суботу в столиці біля Національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору, в усіх обласних центрах України та 32 країнах згадуватимуть тих, хто став жертвами нищівного голоду 1932—1933 років. Українці запалять свічки пам’яті у своїх вікнах. Приєднайтеся до загальнонаціональної акції! «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл публікацій, присвячених пам’яті жертв Великого Голоду.  

Нещодавно оперативники Державної служби боротьби з економічною злочинністю викрили шахраїв, які діяли в Криму та Херсонській області. Як розповіли нам у прес-службі ДСБЕЗ, в одному випадку жертвами обману стали звичайні громадяни, а в другому — солідні бізнесмени.  
Розвал Союзу і падіння «залізної завіси» дали змогу колишнім радянським громадянам виїжджати за кордон. І не лише туристами, а й у пошуках роботи. Хтось зумів влаштуватися пристойно, інші розчарувалися і повернулися додому, а дехто тільки збирається випробувати долю.

Уявіть чолов’ягу, який захотів виманити рибу на берег ставка. Динамітом, звісно. Але ж страшно: а раптом інспектори наскочать? Що їм поясниш? 

Для більшості з нас найграндіознішими спорудами світу залишаються єгипетські піраміди, хоч насправді вони за розмахом та архітектурною довершеністю значно поступаються творінням давньої цивілізації майя. Важко повірити, однак дикі за уявленнями середньовічної Європи індіанці задовго до наших днів обрахували тривалість земного року в 365,2420 доби, що лише на дві десятитисячні (!) відрізняється від величини, встановленої за допомогою найсучаснішої техніки, — 365,2422. Та, на відміну від давно вже розгаданого ассирійського клинопису і загадкових єгипетських ієрогліфів, письмена майя «заговорили» лише 1955 року, коли уродженець України Юрій Кнорозов оприлюднив результати своїх сенсаційних досліджень. 

Щодня, ідучи на роботу, наштовхуюся на величезні літери, написані білою фарбою на тротуарі: «Іришо, я тебе кохаю!» Здається, треба б тільки порадуватися за кохання молодих людей. Однак далі кидаються в очі з парканів, зі стін будинків, під’їздів, ліфтів написи зовсім не такого безтурботного характеру. Складається враження, що наше суспільство заклопотане чимось дуже небезпечним і страшним. Адже якщо якісь слова чи малюнки виплескуються назовні, в цьому випадку — на паркани і стіни, це, як вважають психологи, вже симптом. А може, й діагноз.  

Відсьогодні для всієї правової системи держави розпочався зовсім інший відлік часу: з нуля годин 20 листопада набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України. Хтось згарячу навіть назвав цей документ революційним, і, треба визнати, частка істини в цьому є, бо нарешті у країні з’явився сучасний закон, що грунтується на загальновизнаних стандартах прав людини і громадянина.