Суботні зустрічі

Сьогоднішній наш гість — людина напрочуд сонячна. Усміхнена, привітна, емоційна. Просто не віриться, що ця приваблива жінка може безжалісно громити своїх суперниць у секторі для штовхання ядра, або на біговій доріжці. Нещодавно Наталія Добринська завершила свою успішну легкоатлетичну кар’єру, та спорт з її життя нікуди не подівся.  

Поспішаючи на інтерв’ю із заслуженим артистом України Віктором Семирозуменком, який 17 років служить в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки, побачив, що тротуар біля кав’ярні заблоковано. Іранські кіношники знімали бойовик за участю дуже відомого в них актора. Біля спецавто з паризьким (!) номером стовбичили українські статисти, одягнені  французькими поліцейськими. Невже наша столиця перетворюється на кіномекку, де киянам відведена роль статистів? 

Сильна жінка — це звучить гордо! Але такий титул створює своїм власницям більше проблем, ніж дає користі. Зокрема, видатна вітчизняна  спортсменка Любов Черепаха, яка щоразу прославляє Україну, здобуваючи лише найвищі нагороди, і донині  не відзначена жодною з державних нагород.  Який статус — чемпіонки світу, турботливої матері, громадської діячки або просто коханої жінки — для неї важливіший, наша розмова з чарівною Леді Че. 

Ким мріяли стати сільські дітлахи на початку 1960-х? Здебільшого космонавтами, моряками тощо. І наполегливо готуючи себе до обраного фаху, облаштовували ракету у діжці з-під огірків, а крейсер  — у кориті для купання чи прання. А як робив перші кроки до свого життєвого покликання мій співрозмовник? Може, вже змалку залюбки розмахував дерев’яним патичком, уявляючи себе з диригентською паличкою у руці? Із спогадів про дитинство й розпочалася наша розмова з маестро. 

  Вікторія Горлова — відомий український модельєр і мама знаменитої дівчинки-модельєра Поліни. Запоріжці здебільшого знають її саме за успіхи старшої дочки. Адже мала у вельми ніжному віці підкорила столицю моди — Париж і завоювала серце одного з найіменитіших його модельєрів — П’єра Кардена. Про те, як склалася подальша творча доля Вікторії та її доньки, про професійні успіхи самої Вікторії, а також про її погляди на виховання двох дочок — Поліни і Дарини — і розвиток у них талантів ми говорили в гостинному домі Торлових у Києві, куди сім’я перебралася із Запоріжжя, щоб розширити свої творчі горизонти.

На стіні в спальні нашого героя вивішені його спортивні трофеї. Медалі — на тонких планках, кубки — в засклених настінних шафах. — Довго усі 322 нагороди порошилися в шафах, — розповідає Юрій Володимирович. — Руки до них не доходили. Тільки нещодавно вдалося довести все до ладу. Спальня в київському будинку на Русанівці — малогабаритна. Розгледіти медалі ближче заважає ліжко. Юрій Володимирович не моргнувши оком стає на нього і звідти демонструє свої трофеї. — Зверніть увагу, це не просто значки. Такими кілька десятиліть тому були нагороди на чемпіонах України. Медалі з’явилися значно пізніше. 

«Поряд з вами солов’ї мовчать. Солов’ям нема чого додати… Солов’ї мовчать. Лише земля вашу пісню слухає з любов’ю!» — це рядки з вірша полтавської поетеси Марії Бойко, які вона присвятила незабутній, справді народній співачці Раїсі Опанасівні Кириченко. «Берегиня української пісні», «Наша Чураївна», «Наша Козачка» — шанобливо називали її за життя вдячні земляки, коли, затамувавши подих, слухали її дивовижної краси і сили голос. У ці осінні дні Героїні України, лауреатові Шевченківської премії, повному кавалеру ордена княгині Ольги, народній артистці України Раїсі Кириченко виповнилося б 70 років. Наш співбесідник — людина, яка дружила і творчо співпрацювала з родиною Кириченків, генеральний директор полтавської облдержтелерадіокомпанії «Лтава» Микола Ляпаненко.  

У жовтні відзначив 90-ліття Темістокль Вірста — художник, скульптор, митець, якого шанують за межами України і якого, на жаль, украй рідко згадують на теренах рідної землі. Василь Костицький — професор, член-кореспондент НАПрНУ, автор теолого-соціологічної теорії права, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі — фактично перший із-поміж українських науковців наголосив: держава в умовах глобалізованого світу має виконувати екологічну функцію — захищати етичні стандарти.

Зачувши прізвище цього співака, більшість шанувальників пісні відразу згадують славнозвісну «Смереку» або «Малиновий дзвін». Хоч частина слухачів надають перевагу таким шлягерам, як «Час рікою пливе» чи «Галина». Дехто з ностальгією пригадує «Танець на барабані», «Дівчина з квартири 45», «Ромашка біла». Одне слово, у кожного в душі власний хіт цього талановитого і харизматичного виконавця. Віддаючи належне співакові, все-таки варто звернути увагу на своєрідність його позасценічної репутації. Чомусь вважається, що артист тримається осторонь журналістів, неохоче відгукується на автограф-сесії тощо.  

Якби хтось у дитинстві чи юності сказав скромній сільській дівчині-красуні Мирославі Дануті, що вона стане першою леді Польщі, не повірила б, — про таке навіть не мріяла! Як ішла до цього, пані Валенса розповідає у своїй книжці «Мрії і таємниці», що одразу стала бестселером, а ще журналістам. Вона максимально відверта і щира, зізнається: не вміє лукавити, кокетувати, бути манірною. — Чому вирішила написати спогади? Моє життя непросте, цікаве, насичене яскравими й драматичними подіями. Тож була внутрішня потреба розповісти про них. Матеріалу зібралося стільки, що вистачило б ще на дві книжки! Я щаслива, що мала таке життя, що дала собі раду. Народила й виростила вісьмох дітей. Для мене найголовнішим у житті була і є родина. Та турбота про велику сім’ю не перетворила мене на заклопотану домогосподарку, завжди мала свою точку зору й ніколи не була лише тінню свого знаменитого чоловіка. Тому без прикрас описала власне життя, не боячись розповіла, наскільки непросто бути дружиною політика, який через свої обов’язки повністю віддалився від сім’ї. 

Літак злітає під хмари і ловить потік повітря. З вимкненим двигуном він тримається в повітрі більш як п’ять годин. Це не аварія — лише одне з обов’язкових завдань чемпіонату серед надлегких літаків. Торік на чемпіонаті світу в Іспанії переміг український екіпаж. Юрій Яковлєв та його син Тимофій обійшли збірні Великої Британії, Іспанії, Литви, Польщі. Цього року на чемпіонаті Європи екіпаж Яковлєвих отримав срібло. Це не єдині нагороди в житті українського авіатора. Поза сумнівом, у професійному авіаційному середовищі не лише України, а й світу немає людини, яка б не знала авіаконструктора, пілота, спортсмена Юрія Яковлєва. Його ім’я — візитна картка малої авіації України.  

Сім’ю Ярових, незважаючи на доволі поширене в місті прізвище, добре знають сумчани. По суті, жоден захід, пов’язаний з родинними цінностями, не обходиться без них. Фестивалі, конкурси, творчі турніри тощо завжди раді приймати представників цієї неординарної династії. Ще б пак! Усі п’ятеро — двоє Ярових-старших, двоє синів і невістка — члени Національної спілки художників України, мають у своєму активі персональні виставки, учасники багатьох престижних міжнародних і всеукраїнських заходів. Залюбки відгукуються на запрошення зустрітися чи то у студентській, чи то у шкільній аудиторії — їм є про що розповісти. Про мистецькі та інші вподобання сім’ї кореспондентові «УК» розповідає глава родини Микола Яровий.