Суботні зустрічі

Мабуть, немає такої  дорослої людини, яка б не переглянула в дитинстві мультфільми Черкаського «Острів Скарбів» чи «Пригоди капітана Врунгеля». Перед зустріччю з Давидом Яновичем пригадую найкоротший анекдот від нього: «Бац… і 80 років!» І девіз: «Жити — це не вчора і не завтра, а зараз, цієї миті». Перед розмовою з ним я поділився намірами редакції підкріпити інтерв’ю ексклюзивними фото його 81-річної історії, але не врахував, яке лихоліття випало на часи змужніння знаного мультиплікатора та епікурейця.   

Він дебютував збіркою «Вулиця закоханих дерев» 1976 року і одразу ж його прийняли до лав Спілки письменників СРСР. Як на той час, факт промовистий і значущий, адже одна книжка ще не означала справжньої літератури. Однак для Анатолія Кичинського зробили виняток. І не помилилися. З інтервалом три роки одна за одною вийшли збірки «Світло трави», «Землі зелена кров», «Листоноша — Земля» та інші, які ствердили появу нового творчого імені.

Не лише у своєму помешканні, де постійні аншлаги, не тільки на гастролях, де збирає повні зали відвідувачів, а й концертами в найнесподіваніших місцях дивує і зачаровує шанувальників класичної музики одна з найстаріших концертних організацій України — Харківська філармонія. Про те, як вдається симфонічному оркестру зі своїми унікальними проектами конкурувати із всюдисущою попсою, розпитувала заслуженого діяча мистецтв України Юрія Янка харківський кореспондент «Урядового кур’єра».   

Про Етеллу Чуприк ще змалечку казали: «вундеркінд». Нині ця назва поступилася іншим — «богиня фортепіано», «піаніст-віртуоз»… Вона не розгубила дару, щедро наділеного Небесами, а примножила його, все життя самовдосконалюючись. Як це відбувалося, Етелла Олександрівна згодилася поділитися з читачами «Урядового кур’єра» під час одного з її приїздів до Ужгорода. 

Спілкуючись із Дмитром Горбачовим, неодмінно відчуваєш особливу духовну магію. Вражає його обізнаність: варто заговорити про котрогось із художників чи письменників, як співрозмовник одразу надає ексклюзивну інформацію, здобуту не на сумнівних сайтах, а в архівах, на основі історичних документів. Такий він і є — невтомний дослідник, шукач, аналітик, людина, яка все життя поклала на мистецький олтар. 

Тривалі дискусії провідних українських учених щодо можливого місця поховання першого короля України Данила Галицького, коронованого 1253 року на престол Папою Римським Інокентієм, невдовзі перейдуть у завершальну стадію. Президент Віктор Янукович узяв під особистий контроль організацію пошуків місця його поховання, а Польща нарешті надала дозвіл українським ученим долучитися до розкопок на церковній території в місті Хелмі. Це стало можливим після того, як Міністерство економічного розвитку і торгівлі передало в користування Українській римо-католицькій церкві одну з будівель у Львові.  

Олександр Клименко з перших слів вражає своєю творчою енергією. Його картини, які він зараховує до винайденого ним стилю «новий трансабстрактний живопис», інтригують яскравими кольорами та життєствердними символами. Крім того, він, як кажуть, на передньому краї мистецтва: малює, бере участь у виставках, пише філософські есе, каталогізує сучасне українське мистецтво. Загалом уособлює новітній тип міського інтелектуала ХХІ століття. З позитивним мисленням, відкритістю до світу та величезним інтересом до всього, що відбувається в ньому. А далі — що перше потрапить до рук: пензель чи ноутбук… 

У народної артистки України Ірини Дорошенко цей рік двічі ювілейний. До особистої круглої дати приєднується і 35-річна служба у Національному академічному театрі імені Івана Франка. Це її єдиний творчий дім, де вона вже увійшла в історію українського театру, виразно й розумно зігравши своїх героїнь у «Майстрі й Маргариті», «Королі Лірі», «Украденому щасті», «Братах Карамазових», «Маркізі Де Саді», «Одруженні». 

Найбільшу в Європі унікальну колекцію поліцейських кашкетів, про яку знають не лише в Україні, а й далеко за її межами, зібрав головний експерт-криміналіст Харківщини Станіслав Перлін. У його кабінеті зберігається вже майже триста головних уборів стражів порядку з понад сотні країн світу. Тут знайшли своє пристановище й не менш унікальні документи та старовинні фотографії різних епох, що зберегли образи людей, які чесно служили на благо Вітчизни або віддали за неї життя. 

Відомому не лише на українських, а й на теренах колишнього СРСР судді-криміналісту, який головував, зокрема, на кількох «процесах ХХ століття», одному із «зубрів» вітчизняної судово-правової системи Віктору Івановичу Кононенку — 75. «Не можу сказати, що при повному здоров’ї, бо працював усе життя не завідувачем продуктового складу санаторію «Струмок», але енергії на те, щоб не формально, а душею залишатися суддею, вистачає. Коли зважати не на трудову книжку, а на власне сумління, то мій стаж судді вже перетнув півстолітній рубіж.  

Микола Лисенко, праправнук основоположника української класичної музики М.В. Лисенка, навідується до Полтави нечасто. Востаннє він був тут 15 років тому, коли ще навчався у Київській державній консерваторії. Тому його приїзд до Полтави на закриття обласного музичного фестивалю мистецтв «І струни Лисенка живії…», присвяченого 170-річчю від дня народження видатного композитора і диригента, став справді подією. Особливо коли молодий маестро став за диригентський пульт на заключному концерті симфонічного оркестру Полтавського академічного обласного музично-драматичного українського театру ім. М. В. Гоголя, де крім лисенківських, звучали твори сучасної української музики народної артистки України, лауреата Шевченківської премії Лесі Дичко.

Ковані вироби Олександра Ракшевського можна побачити в Україні, Росії, країнах Західної Європи. У 2009 році Олександр та його колеги по цеху провели в Токмаку перший на запорізькій землі фестиваль ковалів. Перед численними глядачами майстри викували «Подарунок мамі» — троянди в чоловічій руці — і подарували її місту. Цю композицію встановили на головній вулиці Токмака, біля будівлі мерії.