Суботні зустрічі

17 вересня 1989 року в Чернівцях відкрився перший фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута». Ця подія, поза сумнівом, сколихнула країну. Хоч її ініціатори просто нагадали всім нам, що мова — душа народу, пісня — його дух, а разом вони здатні відродити історичну пам’ять та національну гідність. Щоправда, завдання, які ставив перед собою фестиваль, не втратили актуальності й сьогодні — стимулювати розвиток української поп-музики, виявити нові таланти та пробудити інтерес молоді до рідної пісні. Про це ми говоримо з виконавчим директором «Червоної рути» Мирославом МЕЛЬНИКОМ.

У п’ятнадцятихвилинному фільмі «Крос», з яким кінорежисер Марина Врода перемогла цього року в конкурсі короткометражок на міжнародному кінофестивалі в Каннах, старшокласник сачконув із тривіального шкільного пробігу на уроці фізкультури в приміському гаю і несподівано стартував на дистанції в іншому напрямку — до самого себе.

 А таки воістину несповідимі шляхи Господні і земні. Чи думалося-гадалося напередодні цьогорічних відпусткових гостин у брата Володимира в уральському Єкатеринбурзі, що саме там, за тисячі кілометрів від Сумщини, випаде зустріти земляка з України, одного з родичів легендарного партизанського командира, двічі Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака — Ігоря Івановича Ковпака?

Павла Тичину подарувала світу Чернігівщина. Його витончені й оригінальні вірші з особливою, лише йому притаманною ритмікою та кольоровою гамою стали шедеврами світової поезії. Багатогранність його творчого дару, підсилена неповторною ліричністю, особливим складом душі глибокоінтелігентної, освіченої людини, робить надзвичайно привабливою і саму особистість поета. Яким він був у житті? Що любив? Що не сприймав? Про це розмовляємо з правнучкою поета, директором літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини Тетяною Сосновською.

У житті цей високий чолов’яга далеко не завжди схожий на образ, створений ним для себе на телевізійному екрані. Але тільки-но він з’являється на сцені під гучні оплески публіки, як миттєво перевтілюється в клубок іскрометності, чудового настрою та здорового оптимізму. Спеціально завужені брюки і коротенький, на перший погляд, піджачок ніби підкреслюють високий рівень гумориста.  Водночас, попри «зірковий» статус, спілкування з ним приносить лише позитивні емоції як дітям, так і дорослим. Бо діагноз «зоряна хвороба» Вадима Мічковського — дяді Жори — жодним чином не стосується.

У Колонній залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України відбувся ювілейний концерт лауреата Всеукраїнського конкурсу артистів естради, переможця багатьох міжнародних фестивалів, лауреата міжнародної премії «Золотий Орфей» ансамблю «Веселі музики», присвячений 30-річчю творчої діяльності. Як і заведено у дружній сім’ї, звитяжців народного мистецтва палко вітали з квітами і нагородами Міністерство культури і туризму, Український фонд культури, Національна всеукраїнська музична спілка, альма-матер членів гурту — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, численні громадські організації.

Рок-музиканти на сторінках «Урядового кур’єра» гості нечасті. Але це зовсім не означає, що деякі вітчизняні виконавці не впливають на формування світогляду молоді набагато сильніше, ніж чиновники і політики. До того ж українські музиканти, які з легкістю збирають багатотисячні стадіони, — ще й візитна картка нашої країни за кордоном. Сьогодні гість «УК» — один з ветеранів українського року, творець жанру украбіллі, лідер гурту Ot Vinta, художник, актор і сценарист Юрій Журавель. 

Нещодавно в Українському фонді культури нагороджували цьогорічних лауреатів Міжнародної літературної премії ім. Володимира Винниченка. Серед відзначених був і донецький письменник Віктор Логачов. Всі, хто знайомий із творчістю прозаїка, переконані: це саме той випадок, коли заслужена відзнака знайшла героя — самобутнього письменника, який видав «на-гора» низку цікавих повістей та романів. 1 серпня Віктор Степанович святкуватиме своє 70-річчя, тож «УК» вдалося напередодні поспілкуватися з видатним ювіляром.  

 Без цього навдивовижу працьовитого і блискучого прозаїка годі уявити сучасний літературний процес в Україні. Він завжди в епіцентрі духовного, культурного, мистецького життя, а прізвище Слабошпицького вже стало своєрідним брендом творчої результативності й успішності. Сьогодні письменник — співрозмовник кореспондента «Урядового кур’єра».

У понеділок — 75-річчя Юрія Іллєнка, визначного українського кіномитця зі світовим іменем — оператора, актора, режисера, сценариста, художника, педагога, письменника. Лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, академіка Академії мистецтв України. Котрий ще студентом ВДІКу у 24 роки удостоєний відзнак міжнародних кінофестивалів у Празі й Локарно за найкращу операторську роботу в дипломному фільмі «Прощавайте, голуби», а в 28 зняв з Параджановим кінострічку «Тіні забутих предків», що стала лауреатом понад сотні світових кінофестивалів.  Напередодні ювілейної дати кореспондентка «Урядового кур’єра» зустрілася з братом Юрія Герасимовича, відомим кінорежисером Михайлом Іллєнком.

Пісочною анімацією переможниця шоу «Україна має талант» Ксенія Симонова  почала займатися тільки восени 2008 року. Нині  говорять, що вона «фея піску», вміє ним писати, співати, малювати.  Натомість художниця каже: «Я ним розмовляю». У грудні 2009 року вона відкрила першу в світі виставку піщаних картин «Пісочна людина». А торік в рідній Євпаторії заснувала міжнародний культурологічний центр. 

Яготинці вже звикли, що приїжджі передусім цікавляться, де живе фітотерапевт Товстуха: коли офіційна медицина безсило опускає руки, тоді з усієї України за порятунком ідуть саме до нього. Євген Степанович, кажуть, не відмовляє нікому. Тож коли— а пора була досить рання — біля його двору я побачила кілька іномарок, а на подвір’ї —  живу чергу пацієнтів, сприйняла це як закономірність. А сам цілитель на нас уже чекав. «Кореспонденти «Урядового кур’єра»? — перепитав з порога. — Ходімо до хати, — а з людьми працюватимуть мої помічники — дипломовані лікарі…»