КіноТеатр

На Дніпропетровщині, мабуть, згадали добру традицію радянських часів, коли діячі культури і мистецтва, а також студентські агітбригади їздили із виступами по селах. За проголошеним у регіоні принципом «область без околиць» кожна людина, незалежно від місця проживання, повинна мати можливість отримувати якісні послуги в усіх сферах життєдіяльності та всебічно розвивати свої здібності.  

— Доброго ранку вам, маленькі глядачі! Сьогодні ми дивимось виставу-гру «Гусеня». Скажу по секрету: до вас звертатиметься дівчинка Оленка. Допоможемо їй?  

Після тривалої перерви на вулицях «Вечірнього кварталу» знову засвітилися ліхтарі та засяяли вітрини — нещодавно актори запросили глядачів отримати чергову порцію влучного гумору під час телезйомок своїх нових концертів.   

Поборотися за Гран-прі конкурсу на узбережжі Чорного моря приїхало 50 учасників з різних регіонів України. Компетентне журі на чолі з народним артистом України, кінорежисером Леонідом Мужуком прискіпливо оцінювало роботи претендентів на перемогу. Адже мета заходу — визначення кращого національного аудіовізуального продукту для дітей та юнацтва, а також підтримка творчої молоді.   

Сім вечорів шанувальники творчості ювіляра зможуть насолодитися кінофільмами, знятими режисерами різних країн за останні 40 років. У програмі фестивалю «Сім днів під знаком Ступки» представлені на розсуд глядача «Серце на долоні», «Платон Ангел», «Іванов», «Дім», «Господи, прости нас грішних», «Із житія Остапа Вишні». Окремо відзначимо культовий фільм режисера Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», де Богдан Ступка знявся вперше. До речі, фільм — теж ювіляр, він вийшов на екрани 40 років тому, його подивилося майже 10 мільйонів чоловік.

Це єдиний на теренах СНД кінофорум, який на паритетних засадах проводять дві країни – Україна й Росія. «Крок» з-поміж інших фестів вирізняє і те, що кожного парного року його програму організатори формують виключно на основі дебютних (студентських) робіт, а кожного непарного – на базі професійних фільмів.

Коли в 1993 році Андрій Макаревич задумував свій «Смак», він навіть не сподівався, що його проект матиме такий успіх і таку потужну хвилю послідовників. Не претендуючи на амплуа шеф-кухаря в останній інстанції, свою телепрограму лідер «Машини часу» уявляв приблизно так: він запрошує у студію когось із відомих представників кіно чи естради, вони ведуть неспішну бесіду, приправлену гумором і різними артистичними байками, а заодно, аби зайняти чимось руки, готують якісь макарони під соусом «карузо»…

  Екскурс у буремні 90-ті пропонує своїм глядачам Національний академічний театр імені Франка. За екскурсоводів — режисер Юрій Одинокий та літератор Сергій Жадан, разом з акторами театру вони запрошують згадати «гарячі» часи малинових піджаків і спортивних костюмів, биток і барсеток, хлопців міцної статури з золотими ланцюгами на шиї… 

З 15 по 22 вересня цього року компанія «Іллєнко Фільм» і культурний центр «Кінотеатр «Київ» провели в столиці Тиждень кіно Юрія Іллєнка. Наприкінці життя майстер як кращі виокремив такі свої кінокартини: «Молитва за гетьмана Мазепу», «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Лісова пісня. Мавка», «Легенда про княгиню Ольгу», «Лебедине озеро. Зона», «Тіні забутих предків». Вони й склали програму показів.

Глядачам подобаються судові шоу. Адже в них присутні непідробні емоції, зрозумілі кожному. Сімейні суперечки, розподіл майна, шахрайство, ревнощі і зрада — все це сцени з реального життя. Цікаво подивитися, сидячи в кріслі перед екраном ТБ, чим же закінчиться та чи та історія в суді. Однак телевізійний суд відрізняється від справжнього саме тим, що він телевізійний. Програма «Сімейний суд» на телеканалі «Інтер» приваблює глядача напруженням пристрастей, драматизмом ситуацій і несподіваністю розв’язки. Про нюанси цієї роботи розповідає відомий адвокат Ірина КАЛІНСЬКА. 

Ця комедійна історія, яку розіграли Наталя Сумська, Богдан Бенюк, Василь Мазур, Ігор Рубашкін та інші актори столичних театрів, мала драматичну преамбулу: торік Анатолій Хостікоєв пошкодив ногу, довго лікувався і через це в новому проекті вирішив зосередитися лише на функції режисера. Історія, яку, до слова, Анатолій Хостікоєв знайшов в Інтернеті, —  типова для жанру «комедія положень»: герої потрапляють з однієї колізії в іншу і так — аж до фіналу … 

Написана геніальною поетесою впродовж трьох днів у далекому 1910 році п’єса у виконанні акторів Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької зазвучала неочікувано актуально і переконливо. Вічні цінності, у центрі яких — любов до батьківщини, туга за рідною землею, змусили глядачів співпереживати події, що відбувалися за часів Руїни.