Територія слова

Дитинство Костянтина Георгійовича, за його словами, пройшло в Черкасах і в маєтку Городище (нині Білоцерківського району Київської області), де була дідизна давнього запорозького роду Паустовських. «Коли Запорозьку Січ при Катерині ІІ розігнали, частину козаків оселили над берегами річки Рось, біля Білої Церкви, — згадував К. Паустовський. — Козаки неохоче сіли на землю. Їхнє буйне минуле ще довго докипало в крові. Навіть я, народившись наприкінці XIX століття, чув від старих розповіді про криваві герці з поляками, походи в Туреччину, про уманську різанину й чигиринських гетьманів. Наслухавшись цих розповідей, я грав з братами в запорозькі битви».  

У найкращих «жіночих романах», де розважальність поєднується із філософською складовою, жінка позиціонує своє майбутнє у взаємодії із самцем: багатим, мужнім, красивим, розумним, освіченим і репродуктивного віку. У декого той вік починається із 13 років. Трапляються сюжети, де перша жінка у підлітка — мамина найближча подруга.  Фахівці відзначають бум жіночої української прози. Та який там бум, коли книжка для багатьох українців стала такою самою екзотикою, як на початку 90-х років минулого століття перегляд фільму в кінотеатрі.

Історія Книжкової палати України пов’язана зі знаковими іменами: Володимира Винниченка, який як голова  Директорії Української Народної Республіки затвердив закон про її утворення в Києві 24 січня 1919 року; професора Івана Огієнка, тодішнього міністра Народньої Освіти, підпис якого — під пояснювальною запискою до законопроекту.  

У  чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» вийшли двома мовами — німецькою і українською — поезії Зельми Меербаум-Айзінгер під назвою «Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчини до свого друга». 

Процеси глобалізації  та Інтернет дають можливість миттєво дізнатися про все, що відбулося кілька хвилин тому в найвіддаленішому від нас куточку світу. Однак у великій кількості інформації, що потрапляє у Всесвітню павутину, трапляється й така, яку можна назвати 25-м кадром. Тобто її фактично використовують для зомбування людей. У багатьох випадках  цілком усвідомлено. Саме про це йтиметься далі.  

Мішель іронізує: щоб правильно написати його прізвище, французові потрібно хвилин з десять. Йому було складно  визначитися, за кого вболівати на Євро, адже прожив у Франції майже 50 років, але останні десять тісно пов’язані з Україною. Саме про ці роки французький підприємець зі слов’янською душею написав книжку, яку презентував у Національному музеї Тараса Шевченка — родовому палаці Ніколи Артемовича Терещенка, свого пра?прадіда. Мемуарні роздуми «В пошуках скарбу родини  Терещенків» автор присвятив своєму батькові та онучці Луїзі, яка народилася в США на початку 2012-го.

На станціях «Політехнічний інститут», «Поштова площа» і «Кловська». Одночасно з чемпіонатом Європи з футболу, за проектом «Євро Вірші — Euro Poems», ці поезії — де майже до кінця червня, а де до початку липня — мешкатимуть і на станціях «Держпром», «Радянська», «Академіка Барабашова» метрополітену в Харкові, біля пам’ятника Іванові Франку у Львові і вздовж вулиці Челюскінців, навпроти Центрального ринку, в Донецьку.  

Ця будівля з візерунками, наличниками, півколонами на фасаді здається невагомою. Тільки фахівці знають про справжню товщину стін, які, приміром, в основі дзвіниці сягають трьох метрів! Таке архітектурне рішення  дозволяє мати внутрістінні ходи з підвальних приміщень до другого поверху.  

З-поміж сотень уроків, одержаних за шкільною партою, один запам’ятався особливо. Вчителька української мови і літератури Марія Тимофіївна (світлої пам’яті!), яка щойно перевірила учнівські диктанти, перед усім класом розмахувала безграмотним писанням нашого однокласника, розпікаючи його на всі заставки. Коли вичерпала критичні аргументи, сказала: «Якщо ти й надалі писатимеш слово «село» через «и», на все життя залишишся дрімучим неуком — навіть якщо й купиш за сало інститутський диплом».  

«Я вже з першого робочого дня почав проводити аудит творчих людей», — скромно каже в одному з інтерв’ю «діяльний і креативний хлопець» Сергій Пантюк, щойно отримавши звання і повноваження секретаря Національної спілки письменників України (з приставкою — по роботі з молодими письменниками). Але щоб сортувати письменницьку братію на «здатних» і «нездатних», бажано все-таки самому за душею мати більш вагоме за імідж хлопця-друзяки на прізвисько Сліва, кількох модерних поезій і збірку новел під майже біографічною назвою «Як зав’язати з бухлом і курінням».  

Відкриття виставки збіглося з 90-річчям видатного українського письменника Анатолія Дімарова. Його присутність у столичному Українському домі надали події особливого значення. Адже учасники і гості виставки першими дізнались від радника Президента України Ганни Герман про нагородження письменника орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, мали нагоду почути мудре слово легенди  вітчизняної літератури. Як завжди, він не підлаштовувався до події, а був самим собою — відвертим, щирим, відповідальним і оригінальним. — Завдяки книзі, — сказав Анатолій Дімаров, — людина не втрачає духовності і розвивається. Письменник, якщо стоїть на стороні народу, любить його, повинен бути в опозиції до влади. Наостанок ювіляр процитував Івана Франка, який писав, що одні люблять Русь як хліб і сало, а він гавкає щодня, щоб вона не спала… 

Ольга Чайка в Технічному коледжі ТНТУ ім. Івана Пулюя викладає діловий етикет. Називає себе солодкою жінкою через любов до солодощів. Збирати ж рецепти сала її спонукала сумна подія — передчасно пішов із життя батько, який був саломаном. Удома завжди мав понад десяток заготовок із національного продукту. Великими шанувальниками сала стали два його сини. Поминаючи батька, згадували, як він готував сало. Так і з’явилися в нотатнику Ольги Чайки перші рецепти.