Збройні сили

Волинська громада зробила все, щоб бійці 14-ї ОМБр, маючи короткотерміновий відпочинок, відчули себе вдома. На цьому наголосив голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, прибувши до воїнів на гостину. Очільник краю привіз подарунки від доброчинців і проінспектував, у яких умовах відновлює боєздатність бригада, що впродовж останніх 13 місяців виконувала завдання у зоні АТО в Луганській області. 

Він побачив світ у рубриці «Герої — поруч із нами!» Так горохівці першими в регіоні започаткували четвертий етап створення документальної галереї героїв-сучасників — фронтовиків неоголошеної російсько-української війни. Ця робота розпочалася з ініціативи відділу інформаційної політики Волинської обласної державної адміністрації торік. Тоді заслужений журналіст України Валерій Мельник у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки провів творчу фотозйомку 17 учасників бойових дій на сході, кандидатури яких визначили громадські організації ветеранів.

Якось після прибою берегом, засипаним морськими зірками, виштовхнутими із звичного середовища, йшла дівчина. Вона нахилялася, брала в руки і одна за одною обережно заносила у воду потерпілих мешканців. Перехожий запитав: «Навіщо? Марна справа. Усіх не врятуєш». А вона далі робила розпочате, скупо кинувши у відповідь: «Хоч скількись зможу врятувати». 

Більшість жителів Сєверодонецька Луганської області без особливого напруження пам’яті скажуть, як знайти в місті військовий госпіталь. Бо цей медичний заклад дуже шанують городяни: він ставить на ноги не лише військовослужбовців, а й людей цивільних. Цього року, наприклад, медичну допомогу тут отримали понад 13 тисяч осіб. 

Робочу поїздку Президента до Львівської області було заплановано саме на 6 грудня невипадково. Цього дня 26-ту річницю відзначають наші Збройні сили, а в Місті Лева готує кадри для них Академія Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Тож більшість об’єктів оборонної інфраструктури області забезпечують роботу цього закладу. В одному з них — Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Петро Порошенко зустрівся з українськими воїнами, скориставшись нагодою привітати їх із Днем Збройних сил України. 

…Війна триває не лише в окопах, на позиціях обабіч лінії розмежування, а й у свідомості людей та інформаційному просторі. Також вона є протистоянням шкіл військового оперативного мистецтва, штабів, ідей та прогнозних сценаріїв, народжених у цих мозкових центрах війни. У штабі не гадають і навіть не надто довіряють професійній інтуїції. Його функціонал — знати напевне, що відбувається і як варто діяти. 

Легендарний зведений загін з військовослужбовців частин Повітряних сил України, який став широковідомим через назву «Дика качка», було сформовано у вересні 2014 року. У найгарячіші часи він прикривав донецький аеропорт, який став символом незламності українського духу. Коли у вересні 2015 року бойовики обстріляли місце розташування загону з «Градів», знищили два автомобілі з речами і харчами, бійці залишилися без нічого. Волонтери тоді привезли їм військові куртки з нашивками польської армії, через що «Дику качку» бойовики стали вважати польським спецназом. «Урядовий кур’єр» розпитав про службу в підрозділі начальника зв’язку зведеного загону підполковника Юрія КОСТИКА. 

Нашу «Тойоту» кидало з боку в бік, наче іграшку. Було дивно навіть, що водій міг на такій розбитій важкою військовою технікою дорозі ще якось керувати автомобілем. Але Іван не лише справлявся з цим архіскладним завданням, а й кілька разів реально рятував позашляховик від перекидання, майстерно викручуючи кермо. Підйоми, спуски, глибокі колії, в яких колеса «Тойоти» ховалися майже повністю, море багнюки, що летіла з-під авто в усі боки — це потрібно було бачити. — Оту гору ще подолаємо, — звернувся водій до нас, які міцно вчепилися в спинки сидінь, — і будемо на позиціях потрібного нам підрозділу. Тож потерпіть ще трохи... 

Святослав Ветлинський ріс один у батьків, у їхній увазі-турботі, любові, мав справжні чоловічі якості: тверду волю, відповідальність, наполегливість, серйозність. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 3 — одній із найкращих у місті. Закінчивши дев’ятий клас, не побоявся залишити тепле родинне гніздо й поїхати до Києва, аби вступити до військового ліцею ім. Івана Богуна. 

Те, що бачимо помітні зміни на краще фактично у всіх компонентах ЗСУ, можна назвати прискореним розвитком. Хтозна, яким наше військо було б, якби не війна. Саме загроза українській державності й розбудила національну військову міць. Солдати й офіцери вже багато чого навчилися, та й система бойової підготовки невпинно вдосконалюється: заради цього розбудовують полігони, проводять експерименти, ухвалюють сучасні програми вишколу, переймають найкращий світовий досвід. Отже, як у різних складових війська відбуваються зміни в системі підготовки і які перспективи вони відкривають? 

Війна — річ надзвичайно жорстока і водночас трохи сентиментальна. Приміром, мій співрозмовник зізнається, що під час бойових дій частенько згадував епізод із культового фільму Стівена Спілберга «Врятувати рядового Раяна», де снайпер молився перед кожним пострілом. І не тільки згадував, а й сам подумки прохав Всевишнього, щоб від снарядів, які вони випускали із жерл гармат по цілях, не потерпів жоден безневинний. Здебільшого артилеристи ніколи не забували народну мудрість «На Бога надійся, а сам не дармуй». 

У середині листопада 92-а окрема механізована бригада повернулася із зони АТО на місце своєї постійної дислокації. Більшість бійців сьогодні проходить лікування, дехто у відпустці, але всі заклопотані буденною рутиною — звітами про збереження виданого їм військового майна. У розпал літа в розташуванні бійців бригади вздовж лінії розмежування побував редактор бойового бюлетеня «Бригада» Олександр Кухаренко, котрий за півтора місяці назбирав безліч історій про будні й героїзм наших військових, записав їхні воєнні біографії. Так з’явився цикл замальовок і репортажів, який автор назвав «На «нулі».