Статті

Проблема кіберзлочинності у фінансовій сфері в Україні вже набрала чималих обертів, тому нещодавно правоохоронці та банкіри (останні в особі   виконавчого директора Незалежної асоціації банків України Сергія Мамедова) підписали меморандум про співпрацю. Що собою являє кіберзлочинність? Це коли одна або група осіб, що безперечно мають високу підготовку і знання у сфері IT-технологій, за допомогою різних прийомів шахрайськими діями заволодівають грошима клієнтів банків, знімаючи їх, приміром, із зарплатних карток тощо. 

У суспільстві, де традиції земської медицини були настільки шанованими і міцними, що викорінювати їх довелося до середини минулого століття, щеплення сімейною медициною мало б виглядати як щось природне і органічне. Втім, нині навколо цього явища у вітчизняній сфері охорони здоров’я триває стільки суперечок, що виникають сумніви: можливо, йдемо не тим шляхом? Чому сімейний лікар став ключовою фігурою збереження здоров’я населення у світі і без проблем вписується у різні медичні моделі, тоді як в Україні він тяжко пробиває собі дорогу до визнання? З цими запитаннями ми звернулися до головного позаштатного спеціаліста МОЗ за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина» Лариси Матюхи. 

На Житомирщині ще пам’ятні події трирічної давності, коли внаслідок масштабного обледеніння сотні населених пунктів залишились без енергопостачання. Ситуація повсюди була критичною: залізобетонні опори повітряних ліній електропередачі, не витримуючи ваги намерзлої на дротах криги, ламались і падали немов сірники. У ті важкі дні основним робочим інструментом в аварійних бригадах енергетиків стали… бензопили, за допомогою яких долали завали із дерев та обірваних електропроводів. Невдовзі забракло наявного запасу електроопор, через що їх довелось терміново доставляти з підприємств-виробників. Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» через удар стихії зазнала збитків у 6,35 мільйона гривень. Загалом же із урахуванням роботи загонів МНС, лісівників, автодорожників і добровольців, задіяних на ліквідації масштабного природного лиха, втрати сягнули щонайменше 10 мільйонів гривень.

Із християнським святом Стрітення настав і зимобор — час, коли зима ще бореться-вередує, але зустріч з порою оновлення неминуча. На Тернопільському ставі та набережній удруге провели масове й гучне свято прощання з зимою та побачення з весною.  Завдяки поетично-музичній композиції тернопільці поринули у круговерть природи. Просторо тут було і казці,  й дійсності. Скажімо, три зимові місяці то нахвалялися, то лякали,  та нарешті збагнули, що час у  дорогу збиратися. Взялися кликати Зиму. Та не забарилася. Одразу відрапортувала: «Сумлінно я попрацювала: снігом землю укривала, озимину зберігала, з колядами та піснями, з Маланкою та щедрівкою, українськими родинами гарно ми посвяткували».  Пробачення не забула попросити за те, що «морозами набридала, часто хурделиці посилала, через ожеледицю багато людей травмувала». 

У  незвичний спосіб вирішили миколаївські цінителі історії увічнити пам’ять про видатних земляків. А саме про родину Аркасів, вихідців з Греції, які оселилися в південному місті у 1793 році. Внесок Аркасів у розбудову півдня сучасної України, розвиток культури і духовності неоціненний. Їхні імена вписані в історію краю золотими літерами. Тож кілька десятків миколаївців об’єдналися для того, щоб пройтися аркасівськими місцями. Цим походом вони нагадали городянам про видатну родину, дізналися багато нових цікавих фактів, краще пізнали рідне місто. 

Насущні проблеми головної водної артерії України — Дніпра, водою якого користується 65% населення, менших наших річок та інших природних і штучних водойм неодноразово порушувалися на шпальтах «УК». На Полтавщині не тільки знають ці проблеми, а й беруться їх розв’язувати. Про це — в розмові нашого кореспондента з начальником Полтавського обласного управління водних ресурсів Володимиром ФОМИЧОВИМ. 

Ще з радянських часів повелося, що як у містах і містечках, так майже у всіх селах діяли бібліотеки, за кількістю яких ми досі випереджаємо Великобританію з її цілком заслуженою славою найбільш читаючої країни. Крім книжок, обов’язковим атрибутом кожної читальні були газетні підшивки. За оперативністю «друковане слово» вже тоді поступалось перед радіо і телебаченням, зате міцно утримувало свою «нішу» популярності завдяки суттєво вищій, ніж у «скорострільних» конкурентів, глибині аналітичних і публіцистичних матеріалів. Більше того, ранок радянського чиновництва всіх рівнів зазвичай розпочинався з перегляду центральної і місцевої преси, навіть заголовки статей в якій дозволяли чітко зорієнтуватись щодо пріоритетів у політичній і господарській сферах. Дехто звик іронізувати над всіма без винятку «пережитками радянської епохи», однак недаремно ще Суворов стверджував, що кожен солдат має знати свій маневр. Отже, лише на користь справі, щоб кожен державний службовець навіть «містечкового» рівня був не просто «заробітчанином», а чітко розумів, що і задля чого він робить на довіреній йому державою посаді. Власне йдеться про формування «командного духу», без якого не може процвітати жодне підприємство чи компанія, не кажучи вже про державу в цілому, успіхам якої громадяни мають радіти, а біди сприймати як власні. 

Дві з них настільки скандальні, що вхід на них дітям до 16 років не рекомендують. Чи не головний скандал нового мистецького року в PinchukArtCentre — «Курча» — від зухвалих британських художників Джейка та Діноса Чепменів. І цього разу брати шокують глядачів, пропонуючи їм роздивлятися інсталяцію, яка займає цілу кімнату на одному з поверхів арт-центру. За склом у чотирьох вітринах розгортаються пекельні події в умовному концтаборі (в прес-релізі написано, що на цю роботу братів надихнула трагедія Бабиного Яру). Отже, «Усе зло світу»: гори мертвих тіл, крихітні фашисти катують в’язнів, які виглядають дуже реалістично і фантастично водночас, бо деякі мають лише голову та шість пар рук... 

За рік до зимових-Ігор-2014 у Сочі у вітчизняних уболівальників з’явився серйозний привід для оптимізму. З чемпіонату світу з біатлону, який проходив у Чехії, збірна України повернулася з п’ятьма медалями. У загальнокомандному заліку наші стріляючі лижники залишили далеко позаду визнаних лідерів у цьому виді спорту — Німеччину і Білорусь, Росію і Швецію. Попереду виявилися лише норвежці, які з вісьмома золотими нагородами  встановили абсолютний рекорд світових першостей, а також французи, які вибороли одну золоту та чотири срібні медалі. 

Повагою американців до букви закону не можна не захоплюватися. Ось і найсвіжіше повідомлення з-за океану прозвучало як грім серед ясного неба: професор медичного центру Університету Міссісіпі Ранджан Батра виявив, що у них досі не скасоване… рабство. Як справжній громадянин справді демократичної держави він узяв до рук історію США і прочитав, що добре відома 13 поправка до їхньої Конституції, ухвалена з легкої руки 16-го американського президента Авраама Лінкольна, небезпідставно нареченого визволителем американських рабів, була ратифікована 27 штатами протягом 1865 року. 

З  середини календарної весни автолюбителям, не кажучи вже про професійних водіїв, доведеться звикати до деяких новацій у дорожній грамоті: з 15 квітня набирають чинності зміни до Правил дорожнього руху, затверджені тиждень тому Кабінетом Міністрів України. 

Прем’єр-міністр Микола Азаров переконаний, що успіхи в біатлоні обов’язково дадуть поштовх розвиткові масового спорту. Про це він заявив на зустрічі з призерами чемпіонату світу з біатлону серед жінок. 

Останніми роками українці ставляться до вакцинації з пересторогою. І хоча для цього були об’єктивні причини, проте здебільшого недовіру населення до імунопрофілактики спричиняють коментарі псевдофахівців і недостовірна інформація, яка спричинена породженням недобросовісної конкуренції, а іноді такого собі конспірологічного свавілля в ЗМІ та Інтернеті. Як наслідок, заручниками такого інформаційного сміття стають довірливі громадяни, які, вчасно не зробивши щеплення собі та своїм дітям, наражаються на небезпеку. Саме питання підвищення довіри до системи імунопрофілактики стало центральним під час зустрічі глави уряду Миколи Азарова з експертами та представниками громадських організацій у сфері охорони здоров’я.    

Про моральність держави судять за ставленням громади і влади до інвалідів, людей похилого віку. Відомо давно, сказано символічно. Я переконалась у цьому на власному досвіді. Коли моя мама народила наймолодшого брата, в сім’ ї була трагедія. Нашому Левкові діагностували синдром Дауна. В пологовому, а це було 38 років тому, запропонували залишити немовля в лікарні: «З такою дитиною ви не впораєтесь…» У молодої матері Оксани Булавин у 1994-му народився первісток, теж даунятко. Порада медиків була така ж сама. Прогнози на життя цих дітей були діаметрально протилежні.  Ліки, які мала придбати за порадою медиків Оксана, могли  б стимулювати до року розвиток її донечки, та дістати їх не вдалося. Імпортні, дорогі… 

Двадцятишестирічний Мухаммед Буазізі, людина з університетським дипломом,  не міг знайти кваліфіковану роботу, перебиваючись випадковими підробітками на базарі. Коли вигнали і звідти, заявивши, що в нього немає відповідного дозволу, який можна було купити лише за хабар, невдаха облив себе бензином і підпалив. Так понад два роки тому розпочалась Жасминова революція в Тунісі, яка призвела до зміни влади і стала поштовхом до низки наступних: у Єгипті, Ємені, Лівії… Утім,  історія свідчить, що дивіденди від  революційних змін не завжди бувають пропорційними затраченим зусиллям, а виграють  не завжди ті, хто  найбільше на це сподівається.  

З початку 2013 року співробітники Державної податкової служби в м. Києві встигли припинити діяльність уже двох потужних конвертаційних центрів, зіпсувати настрій ласим до легких грошей шахраям і тим, хто продає свої елітні автівки за смішними цінами.     

Якщо у співвітчизників старшого і середнього віку запитати, чи знають вони Шостку і завдяки чому, більшість з них дадуть ствердну відповідь. А як незаперечний доказ повідають про звичайну кіноплівку, на яку в 1960–1980-х роках знімали більшість стрічок вітчизняного кінематографа. Та й сьогодні під час ретропоказів уважний глядач помітить титри шосткинського об’єднання «Свема». Але все тече і все міняється. І, як звичайно, не в той бік, куди хочеться, а куди випадає. З часом прийшли нові технології і потреба в кіноплівці поступово відпала. А разом з цим залишилися незатребуваними не тільки добротні будівлі ВАТ «Свема», значні виробничі площі, а й тисячі працівників зі світлими головами та золотими руками. Та все-таки час поступово розставляє все на свої місця. Знайшлися ділові і прагматичні керівники області та міста, представники бізнесових та підприємницьких структур, які разом дійшли оптимістичного висновку: на базі колишньої «Свеми» можна і потрібно організувати якісно нове сучасне виробництво, що відповідатиме світовим стандартам. 

  Недільний вечір. Надворі хурделить. Морозно. На вулиці — поодинокі перехожі, які поспішають чимдуж у теплі домівки, та ще кілька тупцюють на трамвайній зупинці навпроти ратуші. А біля під’їзду одного з будинків вервечкою витягнулася чимала черга, що губиться аж у його глибині. Дарма, що холод, усі терпляче чекають. — Це у «Криївку», — якось по-змовницьки повідомила жінка, зауваживши мій подивований погляд. — Жодної вивіски на будинку чи при вході. Та знайти замасковану «Криївку» нескладно — кожен тутешній підкаже.    — Надокучають? — цікавлюся у співрозмовниці. — Звикли, — каже пані Анастасія. — З часу роботи ресторану жодних ексцесів не пригадую. Хоч ресторан є ресторан і зазвичай навколо вирують пристрасті, підігріті алкогольним градусом. Тут такого не побачиш: розгулятись не дозволять охоронці. Відвідувачі спокійні, не гамірні, зайвого шуму не створюють. Від такого сусідства не потерпаємо, бо ні п’яними дебошами, ні децибелами гучної музики ресторан не надокучає. З подібним радше на вулиці зустрінешся, аніж у під’їзді будинку. Відколи почались «атаки» на «Криївку», відвідувачів побільшало. Аншлаг, як мовиться, і в «Копальні кави». Ніде яблуку впасти у «Майстерні шоколаду».   

22 червня 1941-го Лідія Єгорівна, як і тисячі її однолітків, запам’ятала на все життя. Вчорашні школярі подорослішали за одну добу. Вже 23 червня 17-річна Ліда Рудська увійшла до штабу села Шевченкове з мобілізації. — Ми з головою сільради об’їжджали на тачанці поля, — згадує Лідія Єгорівна. —  Радгосп великий, шість відділень, 47 тисяч гектарів, і земля добра, орна. Колосся пшениці налите, важке, роса на ньому під сонцем переливається, здається, ніби поле плаче. Важке було відчуття, гнітюче. Зібрати урожай неможливо, а залишати німцям не дозволено. Тому й поля спалювали, і худобу виводили якнайдалі. Усі намагалися діяти згідно із закликами: «Нічого не залишати ворогу!», «Хай земля палає під ногами!» 

Саме завдяки Спільній операційній програмі «Румунія—Україна—Республіка Молдова 2007—2013», що діє за фінансової підтримки Євросоюзу у рамках проголошеної ним політики добросусідства і партнерства, Чернівецькій області вже вдалося реалізувати низку важливих інфраструктурних проектів. Вони стосувалися питань транзиту, техногенно-екологічної безпеки, енергетики, охорони здоров’я, туризму.