Пам'ять

Учора на 88-му році життя відійшов у Вічність Герой України, лауреат Шевченківської премії, творець Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайло Іванович СІКОРСЬКИЙ.

Ще наприкінці позаминулого сторіччя Леся Українка помітила негаразди зі здоров’ям озера. Але недуга тоді проявлялася лише в окремих місцях. Сьогодні ж усе воно хворе, смертельно хворе. Якщо 35 років тому, за даними облуправління водного господарства, площа голубого дзеркала становила 7,5 га, то тепер — соток 20-30. Від знаменитої перлини залишилася сота (!) часточка того, що було. Вже найближчим часом колиска «Лісової пісні» може зникнути з лиця землі.

Хоч Федір Ільченко, який разом з іншими воїнами далекого 1943-го взяв у полон німецького фельдмаршала Паулюса, останніми роками проживав у Києві, та в Кочержинцях Уманського району знають про свого земляка. Недавно в сільраді на видному місці з’явився стенд, присвячений Федору Михайловичу.

 Незалежність України, утверджена на початку 1990-х рр., спричинила трансформацію свідомості населення, політичної та інтелектуальної еліти. Базовим елементом процесу стала ліквідація ідеологічних обмежень в історичних дослідженнях. Це відразу актуалізувало наукову проблему створення та функціонування сталінської тоталітарної системи, переслідування інакодумців в СРСР. Оприлюднення фактів реальних людських втрат за період сталінського правління серйозно політизувало наукову проблему. Саме тому вивчення політичних репресій (переслідувань) стало однією із значущих наукових тем.

Маршал Радянського Союзу Іван Конєв у своїх «Записках командуючого фронтом» чесно визнав, що шедеври знаменитої Дрезденської картинної галереї врятували завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». От лише про військове звання людини, яка щоденно особисто доповідала командуючому про хід пошуків, на сторінках книги — жодного слова. 

 Антологію поезії, прози та художньої публіцистики чотирьох поколінь письменників Київщини, приурочену до 70-х роковин віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз та присвячену подвигу нашого народу в борні з фашизмом, випустило у світ за сприяння Київської облдержадміністрації книжкове видавництво «Буква».

У пам’яті кожного народу є дати, забувати про які — непростимий гріх. День 22 червня 1941 року, в який розпочалась Велика Вітчизняна війна, належить саме до таких. Однак цю дату не тішили увагою ні за радянських часів, ні навіть нині, коли, на жаль, вистачає охочих трактувати всенародну війну з фашизмом за совєтсько-німецький конфлікт, до якого ми, українці, причетні лише побіжно.

Ця непересічна людина є ходячою енциклопедією з історії свого рідного міста — Києва. Запитайте у нього будь-що, і Дмитро Васильович миттєво відреагує змістовною відповіддю. Під час інтерв’ю подеколи озивався телефон у закутку Українського дому, де нині змушений тулитися Музей історії Києва, йому мимохіть доводилося відволікатися до слухавки. Але жодного разу не перепитав: «Так на чому ми зупинилися?» Болючою темою для нього є окупація столиці, яку бачив на власні очі і відчув на власній дитячій шкірі. Оскільки цього літа виповнюється 70 років, відколи війська нацистської Німеччини вдерлися на територію тодішнього Радянського Союзу, і початку героїчної оборони столиці України, тему для розмови довго шукати не довелося.

Однією з найбільших трагедій в історії Чернігова, співмірною тільки із руйнуванням міста монголо-татарами, назвав бомбардування обласного центру 23-25 серпня 1941 року автор книги "Чернігів у роки війни (1941-1943)" професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, доктор історичних наук Сергій Леп'явко. 

Правоохоронці захищали військові склади від нападу переважаючих сил ворога. Захоплення цих об'єктів загрожувало мирному населенню грабежами й насиллям, розгулом анархії та беззаконня, які сягнули б не лише Ніжина, а й Чернігова та Києва. 

За ініціативи керівників органів внутрішніх справ України, Росії та Білорусі на території трьох держав пройшла військово-патріотична акція "Вахта пам'яті". Працівники міліції, які у буремні роки Великої Вітчизняної захищали рідну землю, отримали можливість зустрітися з бойовими побратимами з сусідніх країн. Маршрут об'єднаної делегації ветеранів проліг через Москву, Волгоград, Севастополь та Брест.

"Ветерани народ бойовий". Цей рядок з відомої пісні спав на думку саме напередодні великого свята Перемоги. Ані дощ, ані мінімальна, як для травня, температура повітря не змогли зупинити ветеранів Оболонського району столиці, котрі за усталеною роками традицією разом з усією країною відзначили найзначущіший для всіх українців день - 9 Травня.