Якщо одним словом, то вони неймовірні! Рушники й сорочки, оздоблені вишивкою настільки вишукано, що дивишся й не розумієш, як могли людські руки зробити таку красу! Особливо ті вироби, в яких використано різні техніки, дрібні візерунки й рукотворне мереживо. У деяких з них бачу дивовижні картини, вималювані чарівною голкою. Але спершу хочеться подивитися на найдавніші зразки: які були уявлення про красу кілька століть тому? І заступник директора Музею Івана Гончара Юрій Мельничук, який добре знається на українській вишивці, сам вишиває, навчившись цього в бабусі й мами, а згодом хобі зробив роботою, показує фрагменти тонкої тканини в бурих плямах часу з вишуканим шовковим розписом гладдю та гаптуванням золотими і срібними нитками. Це частина підризника XVIII століття.
Гуманітарна політика
Містечко Підгородне нині притулилося зовсім поряд з обласним центром — під «городом». А з’явилося воно набагато раніше «города», задовго до майбутнього Катеринослава і навіть Кодацької фортеці (побудована на березі Дніпра на теренах сучасного міста Дніпра поляками 1635-го). Біля річки Кільчень розташовувалася козацька слобода, перші письмові спогади про яку датовані 1602 роком. На перехрестях шляхів (нині тут перетинаються чотири райони Дніпропетровщини) у давнину багато народу з’їжджалося на ярмарки. Жили в слободі вільні козацькі люди — воєводи, старшини Запорозької Січі з родинами. І навіть за часів кріпацтва в Російській імперії жоден збіднілий житель цього поселення не став кріпаком. А там, де козаки, завжди і кобзарі на бандурі грали, бойовий козацький дух піднімали, який живе у цій місцині понині.
На ній представлено понад 400 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва сучасних українських митців майже з усієї країни. Широке гео графічне представництво забезпечило експозиції образно-стилістичне розмаїття. Створити непересічну презентацію мистецьких інтонацій вдалося й за браком обмежень. — Ми відійшли від торішнього експерименту молодіжної виставки, бо вважаємо, що коли всі художники, незалежно від віку, візьмуть участь у цьому великому проекті, то він стане насиченішим і масштабнішим. Так і сталося, — пояснює очільник Дирекції художніх виставок Національної спілки художників Ігор Волощук.
Цьогорічний випускник Олександр Бугайко з Броварів, що на Київщині, відправив у нокаут зашкарублий стереотип про те, що, мовляв, технарі дружать лише з формулами й геть далекі від лексики й фразеології. Так, Сашко склав тести з математики й фізики на максимальні 200 балів з кожного предмета, а з української мови й літератури теж взяв високі бали — 198. Завдяки рекордним результатам із ЗНО хлопчина увійшов у трійку найкращих по всій Україні.
Головна проблема державних установ, що опинились у так званій сірій зоні поблизу лінії розмежування, де не припиняються бойові дії, — це кадри.
Що нині має показувати українське телебачення й кіно, яких жанрів не вистачає вітчизняному глядачеві? Відповідаючи на це запитання, чимало експертів, які вивчають такий попит, згадують і світлі сімейні історії, і майстерно заплутані детективи. Пропонують знімати й музичні комедії, пам’ятаючи, що востаннє це робили на кіностудії Довженка в 1970-х, коли екранізували оперети.
ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Партія диктатури і диктату Призабута спадщина Каменяра Єврейська актриса з українського Таганрога
Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва, що розташований на території Національного заповідника «Софія Київська», виповнилося піввіку. З цієї нагоди розмовляємо з директором унікальної установи Оленою ЧИЖОВОЮ.
Минулими вихідними в селі Моринці Звенигородського району майже тисяча українців зібралася на третій фестиваль «Ше.Fest». Цього разу він проходив під гаслом «Твоя незалежність». На учасників і гостей на батьківщині Кобзаря чекало розмаїття заходів, серед яких зустрічі з письменниками, краєзнавцями, режисерами, лекції, музичні й поетичні виступи, флешмоби, майстер-класи, кінопокази.
В умовах фінансової кризи та девальвації національної валюти українські компанії отримують унікальну можливість для розвитку. Напередодні у Сумах було оголошено про подвоєння виробництва на фармацевтичному підприємстві з індійськими інвестиціями «Кусум Фарм» до кінця 2019 року. В обладміністрації переконані: це сигнал бізнесу, інвестиції в регіоні мають перспективу.
«Давно на часі було про це написати, але ми взяли паузу, щоб всередині все осіло й можна було розповісти саму суть… Три тижні минули в лікарні — це були найскладніші тижні в нашому житті. Зупинка дихання, реанімація, апарат штучної вентиляції легенів, п’ять днів болю, морфін. П’ять днів болю. Безперервного. Коли стандартними засобами його втамувати не вдалося, ми «вибили» морфін. Але так і не змогли перебороти скепсис деяких педіатрів з приводу його виписки. Медсестри були шоковані, тому що за десятки років не бачили дитини, котра була б на морфіні днями. Не тому, що Саша особлива дитина. Просто в нас прийнято терпіти біль. З приводу болю збиралися консиліуми і сперечалися про те, є біль чи ні, коли дитина зі сльозами й голосом через трахеостому (прилад для дихання. — Авт.) нестямно кидається на ліжку. Деякі лікарі так і лишилися переконаними, що це не біль…». Це — лише один епізод з життя родини, чия донька Саша невиліковно хвора.
Ще на початку 1990-х мені на очі трапився зовсім коротенький вірш. Але який за ними пролягав психологічний простір — простий і водночас напружений.