Нинішня складна ситуація в Україні, зумовлена політичною та економічною кризою, ускладнюється ще й так званим мовним питанням. Чи й справді російська мова в статусі державної врятує Україну? Про це говоримо з експертом Комісії з підготовки нової редакції мовного закону, директором Інституту української мови НАН України доктором філологічних наук Павлом ГРИЦЕНКОМ. 

В актовій залі Міністерства освіти і науки — гамір як у початковій школі. Це добре. Бо він свідчить про небайдужість. Жваво обмінюються наболілим понад 300 педагогів і представників громадськості. Мета зустрічі: внесення пропозицій до плану реформування галузі. Зібрання назвали неформальним. Тому немає сценарію, запланованих виступів.

Це вже не перша така зустріч. І приємно було почути від представника директорського корпусу шкіл, що значна частина внесених раніше пропозицій втілюється в життя. 

З висоти пташиного польоту видається: саме на цей регіон Полісся наш Творець сипонув краси особливо щедро. Тут кожен третій гектар — під лісами, а від цілющих джерел в’юниться понад сотня річок. Додайте до цього майже три сотні озер! 
Краса одного з них — батька-Світязя — відома далеко за межами країни. Водна поверхня богатиря має 27,5 квадратних кілометра, а довжина берегової лінії — понад тридцять кілометрів!
У тих, хто хоч раз у житті бував на берегах цього унікального озера, воду якого можна пити без очищення, вже сама його назва будить ностальгійні спогади.

Ми теж незабаром здобудемо свої гілки — у червні, щоб заклечати ними оселі на Зелену неділю. А «Золотою пальмовою гілкою» вже прикрасили домівки зарубіжні кінорежисери: Нурі Більге Джейлан з Туреччини після своєї «Зимової сплячки» — повнометражної стрічки та автор колумбійсько-британського короткометражного фільму «Леїді» Симон Меса Сото. Це вони повернулися із 67-го Міжнародного Каннського кінофестивалю, який завершився 25 травня, з найвищими нагородами. 

Моя зустріч із Дмитром Михайловичем відбулася одразу після репетиції «Травіати», яку він проводив в оперній студії Національної музичної академії. …Жорж Жермон кілька разів поспіль устиг завітати до помешкання Віолетти (адже виконавиць цієї партії було дві, і кожна мала проспівати цю сцену). Також двічі повторювали вкрай напружену кінцівку третього акту. Нарешті концертмейстер згорнула ноти, співаки розійшлися, і ми почали розмову з нашим героєм… 

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ:

Краще — без коня

Весь світ — на пагорбах Печерська

Українська альтернатива «конці» 

На кіноекрані він тепер здається залізним пітекантропом: перший трактор в українському селі як прогрес цивілізації 30-х років ХХ століття і диво для тогочасних людей. 
Надто перед очима їхніх нинішніх молодих нащадків при смартфонах, з яких можна почути й побачити будь-який куточок світу. Переважно такі глядачі недавно зустрілися у столичній «Кінопанорамі» із «Землею» Олександра Довженка — за останньою версією реставрації й реконструкції цієї стрічки 2012 року в живому музичному трактуванні

Біда прийшла вночі. Дитину забрала «швидка допомога». Потрібна термінова операція, сказали в лікарні, але робитимемо лише тоді, коли внесете вісім тисяч гривень…
— Ті гроші, — обливаючись сльозами, розповідала жінка першому заступникові міністра охорони здоров’я Русланові Салютіну, який чергував на прямій телефонній лінії Кабінету Міністрів, — ми збирали опівночі. Дитину врятували. Але чому тисячі поставили вище за життя дитини?
— Лікарня, про яку ви повідомили, — відповів посадовець, — не підпорядкована міністерству, а столичній міськадміністрації. З’ясовувати, чому там так ставлять питання, ми не можемо.

У країні тривають передвиборчі баталії. Це, попри все, й своєрідне театралізоване дійство, в якому його учасникам треба грати не гірше, ніж на сцені. У Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка вирішили завітати на передвиборну кухню, аби все смажене-варене політиками й кандидатами за омріяний мандат глядач побачив завчасу. Щоправда, за виставу взялися ще задовго до подій на Майдані, готувалися радше до народного волевиявлення наступного року. Але хід історії подію прискорив.  

Тут чисте море, величезні паркові зони оздоровниць, цілюще повітря, кілометри широких піщаних і, що важливо, безплатних пляжів.

Той, хто давно не був у степовій приморській зоні півдня країни, поза сумнівом, буде здивований. Тамтешні селища та їхня інфраструктура — це далеко не той «совок», який вони бачили ще 10 років тому. Бізнес побудував нові міні-готелі, створив розважальні заклади і туристські маршрути. Причому на різний гаманець. У цьому переконалася авторка цих рядків.