Як це часто буває? Слово за слово, і суперечка у цій компанії спалахнула, немов запальничка в руках одного з чоловіків, який саме підкурював цигарку. «Фільтруй базар!» — погрозливо процідив один своєму опонентові. А той, що чвиркав вогнем запальнички, враз закашлявся. Ні, не від тютюнового диму, бо так і не встиг підкурити. Він чогось враз змінився на лиці, побілів, люто зіжмакав цигарку в кулаку, підвівся і поволі пішов, помітно накульгуючи.

Уже вісім років державні свята в Україні проходять не у святковій атмосфері, адже наша держава зі зброєю в руках обстоює своє право на незалежність, суверенітет та майбутнє. Але щодня український народ показує, яке значення для нього має власна державність.
З нагоди Дня Української Державності у Верховній Раді відбулось урочисте засідання. У ньому взяли участь Президент України Володимир Зеленський, Президент Литовської Республіки Гітанас Науседа, Президент Європейського парламенту Роберта Мецола, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, члени уряду, військовослужбовці та інші поважані особи.

 Він уже тричі був в Україні й на власні очі бачив звірства росіян. Зокрема, під час нещодавнього візиту в червні прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан відвідав найбільш постраждалі райони Харкова.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну вже 2 березня прокурор МКС оголосив про початок збирання доказів у найтяжчих із міжнародних злочинах, скоєних в Україні.
42 країни звернулися до Міжнародного кримінального суду у зв’язку з воєнними злочинами в Україні. І саме ці звернення дали змогу розпочати розслідування, адже Україна не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію МКС.

У Макарові, зеленому містечку в 60 км від центру Києва, дозрівають яблука та сливи, обабіч вулиць у траві червоніють опалі вишні. Через селище, ховаючись в очереті, тече неквапливий Здвиж, який раптом показується на очі, коли перетинаєш міст. Чудова місцина — таких багато в Україні.
27 лютого в Макарів зайшла важка техніка окупантів, які хотіли прорватися до Києва. Наші вибивали їх звідти, але вони поверталися. 

Залозецький краєзнавчий музей на Тернопільщині цього літа організував пленер, роботи художників з якого виставили на аукціон на підтримку Збройних сил України.
Залізці багаті на пам’ятки архітектури, хоч, на жаль, замок, костел Св. Антонія збереглися тільки в руїнах. Але й вони мають свою красу, приваблюють сюди туристів і, безперечно, митців. Директор місцевого краєзнавчого музею Василь Ільчишин ще взимку разом з тернопільськими художниками вирішив провести пленер, щоб написати серію картин для музею, зобразивши архітектурні перлини селища. 

Наталія Кинів — лікарка з великим досвідом, який допомагає їй з початком війни працювати в незвичних і часто екстремальних умовах. Вона надає допомогу хворим в евакуаційному потязі, який наприкінці березня створили в Україні спільно міжнародна гуманітарна організація  «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) і Укрзалізниця. На рахунку лікарні на колесах сотні людей, яким полегшено страждання або й врятовано життя. 

 Ми спокійно жили три дні. Інколи було чути вибухи. Але вони були далеко. Десь біля Бородянки. Усе змінилося 27 лютого.
Удень все було як завжди. Типове життя в селі. Окрім одного. Звук військової техніки, що наближається. Майнула думка: «Чого ж просто слухати, треба піти і на власні очі все побачити».
Того дня в новинах повідомляли, що в Україну прямує колона з літерою «V», і всі її шукали. Вона знайшлася. У нашому селі. Тоді ціллю рашистів був Макарів. Я пам’ятаю наступні дні. Постійні вибухи, постійні вибухи. 

Трагічних відкритих уроків з назвиськами «денаціоналізація», «демілітаризація», які рашисти влаштували в Україні, певна річ, немає у навчальних програмах наших шкіл та вищих навчальних закладів. Проте агресія, підлість, віроломство, цинізм і звіряча жорстокість російських загарбників стали повчальним гірким уроком для країн цивілізованого світу, лідери якого, даруйте, проспали біснуватого кремлівського геополітика з нав’язливою імперською манією.

На перший погляд здається, що професія бібліотекаря полягає в тому, щоб просто взяти з полиці книжку і видати її читачеві. Здебільшого люди вважають, що вже в такому місці, як бібліотека, зможе працювати будь-хто. А тому щиро дивуються, що бібліотечна професія потребує глибоких знань, підготовки у спеціалізованому навчальному закладі. Нині бібліотекар — це один із тих спеціалістів, які повинні багато чого вміти. Бути фахівцем з інформаційних технологій, культурологом, піар-технологом, літератором, дизайнером, інколи психотерапевтом, масовиком-витівником, адже тиша в бібліотеці тепер зовсім не обов’язкова.

Хотинська громада на Сумщині прикордонна. Із перших годин вторгнення тут бачили ворожу техніку, чули вибухи. Як і на більшій території Сумщини, люди понад місяць жили в оточенні ворога і чим могли допомагали визволяти область. Останні два місяці по кілька разів на день громаду обстрілюють з боку рф, руйнуючи і пошкоджуючи будинки, господарські споруди, техніку. Попри небезпеку, життя на цій території не зупиняється.