Завтра в жителів Криму день референдуму, на якому вони мають висловити свою думку: вони за те, щоб півострів залишився у складі України чи «відійшов» до сусідньої Росії? І хоч цей референдум фактично незаконний, питання, куди ж насправді хоче Крим, цікавить усіх: самих кримчан, жителів України, всю світову спільноту. Звичайно ж, на стовідсотковий крен в один чи інший бік сподіватися не доводиться — різні люди, різні думки, і кожен у прагнення жити в одній чи іншій державі вкладає свій сенс. Та зазвичай у кожному волевиявленні спрацьовує елементарний принцип демократії — меншість іде за більшістю. Звичайно, якщо голосування проводять чесно, прозоро, коли люди впевнені, що без будь-яких наслідків для себе чи родин можуть висловити свою думку.
Прошу слова
Учора зателефонувала моя однокурсниця, яка живе в Краснодарі (та сама, яка ще тиждень тому казала: «А хіба Росія на вас нападає?»). Весь цей час, попри мої численні заперечення, вона переживала, що нам загрожує небезпека з боку фашистської хунти в Україні, яка нібито вбиває людей на вулицях, виганяє їх з власних будинків і змушує переписувати майно. «Ми (тобто Росія) прийшли дати вам волю» — приблизно таким був її основний меседж.
Розумію, що жодна газета нині не здатна ввігнатися за телебаченням і тим більше за Інтернетом — саме там сьогодні й найгарячіші новини, і найбільше брехні, і максимум емоцій. Причому зашкалювати вони почали навіть не тоді, коли під кулями снайперів-зайд гинули наші майданівці, — найвищий емоційний пік спровокований захопленням російськими агресорами Криму. Соцмережі враз перетворилися на арену інформаційної війни, вибухнувши праведним гнівом українців і брехливим лайном росіян і водночас оголивши її сутність.
Події останніх місяців, які ми переживаємо разом зі своєю країною, спонукають до глибоких роздумів і переосмислення багатьох звичних речей. Раптом усі дружно заговорили про наш вітчизняний інформаційний простір, і про те, що ми однозначно програємо інформаційну війну, — в зв’язку з безпрецедентною антиукраїнською пропагандистською кампанією в Росії.
Днями управління преси та інформації Міністерства оборони оприлюднило звернення до громадян України з проханням підтримати військовослужбовців частин та підрозділів Збройних сил України у Криму. В ньому зокрема йдеться про те, що наші військовослужбовці гідно та стійко переносять усі труднощі військової служби, але всі ми знаємо, в яких складних обставинах вони опинились. Допомога потрібна різна – моральна й фінансова. Передати слова підтримки можна, написавши листа на електронну адресу: psmodu@gmail.com з приміткою «Лист підтримки».
Пісня минулих років «С чего начинается Родина?» за нинішніх відомих подій змушує шукати відповідь навіть не на головне, а на найголовніше для нас сьогодні запитання. Отож протягом кількох далеко не кращих в історії Донеччини днів наважився провести опитування серед донеччан — представників різних національностей, які здавна проживають у нашому краю. З чого ж починається для кожного з них відчуття малої Батьківщини?
В знак уважения к жителям Крыма и юго-восточной части Украины, для которых русский язык является родным или языком повседневного общения, впервые за последнюю четверть столетия пишу газетный материал по-русски. Не могу спокойно смотреть, как великоимперская пропаганда соседа вбивает ментальный клин между жителями разных регионов нашей страны. Людьми, которые, по большому счету, одинаковы в своем стремлении жить лучше. Поэтому недавно сообща и свергли тоталитарный режим Януковича.
Твердження, що ми програли інформаційну війну Кремлю, частково відображають нинішні реалії. Зокрема, про це свідчать дані соціологічного дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та Київського міжнародного інституту соціології, яке проводилось з 8 по 18 лютого цього року. Згідно з ним, жити з росіянами в одній державі не проти 41% мешканців Криму, 33 — Донецької області, 24% — Луганської та Одеської областей.
Перші «туристи» прибули удосвіта. Дарма, що їхні купальні костюми були глибоко сховані під кількома шарами камуфляжного одягу. А, вочевидь, наймодніші аксесуари цього сезону, автомати і кулемети, якнайкраще доповнювали новітні «в’єтнамки» — берцята, в які нещодавно перевзулася сусідська армія, одягнена за лекалами відомого модельєра Юдашкіна у форму з наноматеріалів. Оселитися новоприбулі вирішили не дикунами, а в фешенебельних апартаментах, як то міцна і помпезна будівля кримського парламенту. А оскільки там місця усім «бажаючим» не вистачило, попутно просилися на квартири до військових частин Збройних сил України. Мовляв, нам би тільки переночувати, а зранку обіцяємо не набридати. В якості бонуса «туристи» без розпізнавальних знаків отримали театральну постановку — позачергову сесію парламенту і кілька годин безкоштовних ігор на дорогих депутатських гаджетах, які перед початком засідання самі ж завбачливо у парламентаріїв і відібрали. Найцікавіше у цій ситуації те, що путівку горе-курортникам виписала заднім числом російська Рада Федерації, а найтривожніше, що з формулювання не до Криму, а до України.
Мабуть, чимало тих, хто героїчно протистояв минулій владі на Майдані, сьогодні ставлять собі запитання: «Невже Небесна сотня віддала своє життя і майже тисяча мужніх патріотів із «Самооборони Майдану» пролили свою кров задля того, щоб від їхнього імені різні негідники чинили безчинства?!» Запитання це далеко не другорядне. Адже повідомлення ЗМІ нині нагадують зведення із прифронтової зони. У Києві невідомі у масках розстріляли патруль ППС, там пограбували або захопили будинки, знущалися над пересічними громадянами тощо. Я більш ніж упевнений, що до «Самооборони Майдану» ті, хто займається мародерством, не мають жодного стосунку. Адже координатор «Самооборони Майдану», а нині Секретар РНБО Андрій Парубій заявив, що всі учасники «Самооборони Майдану» мають зняти маски і скласти зброю. Тим часом у всіх протиправних діях замішані люди в масках і зі зброєю.
У нинішньому контексті перегляду Конституції України, на мою думку, прискіпливої уваги державників, політиків та експертів вимагають ті положення чинного Основного Закону, які створюють істотні перешкоди реформі децентралізації та зміцненню системи місцевого самоврядування. Говорити про це публічно я маю певні підстави, оскільки вже понад 10 років вивчаю ці питання і надаю консультації як експерт Ради Європи на запит української влади, зокрема уряду та парламенту. Зазначу, що свого часу проект змін до української Конституції 2004 року вже передбачав положення щодо зміцнення місцевого самоврядування та децентралізації влади, однак їх так і не ухвалили. 2009-го уряд підготував черговий законопроект про внесення змін до Основного Закону з питань місцевого самоврядування, який здобув загалом позитивний відгук РЄ, та його знову не зреалізували. Затим було напрацьовано низку інших документів, спрямованих на розв’язання цих проблем. Останні рекомендації РЄ стосовно перегляду Конституції України в частині місцевого самоврядування було надано у 2012 — 2013 роках та представлено на розгляд Конституційної Асамблеї.
П’ять хвилин дзижчання з касетника — і ось на екрані старенького телевізора з’являється нарешті заставка обраної комп’ютерної гри. На початку 1990-х, коли навіть найпростіший персональний комп’ютер був мало кому по кишені, простенькі домашні «Спектруми» давали змогу тисячам молодих українців робити свій перший крок до віртуальної реальності. З-поміж ігор, записаних на звичайних магнітофонних касетах, можна було надибати й «Диктатора». Не вибаглива до ресурсів і скромна за графікою текстова стратегія. Опинившись у ролі правителя типової бананової республіки, що зветься Рітімбанія, ви маєте втриматися при владі якомога довше, вигребти з бюджету якомога більше і, головне, вчасно втекти від революціонерів на заздалегідь придбаному гелікоптері.