Рух у Брюсселі, як і в кожному великому європейському місті, просто шалений. Колись широкі для імперського середньовічного міста авеню у центрі погано справляються із транспортним потоком мегаполіса ХХІ сторіччя. Трамвайними коліями тут дозволено їздити автобусам і таксі, проте у години пік ними їдуть і звичайні авто. Тож затори, які створюють саме трамваї різних маршрутів, що не можуть розминутися, бо рейки блокують машини, тут доволі часті. 

Винесене у заголовок твердження у багатьох викличе недовіру чи й скептицизм: мовляв, а це що за нісенітниця? Адже тролейбус — то тролейбус, а ресторан — то ресторан. Це так, але в Сумах, схоже, найближчим часом можуть спростувати ці усталені поняття. Тут ініціювали щось на зразок «два в одному»: тролейбусний ресторан або ресторанний тролейбус. Щоправда, ідея, навіть ще не втілена, викликала опір у значної частини городян, хоч знайшлися і такі, які підтримали починання, побачивши в ньому очевидну перспективу на благо громади міста. А збурили містян у комунальному підприємстві «Електроавтотранс», де запропонували альтернативний варіант використання тролейбусів як розважального закладу. Тобто щось на кшталт ресторану.

Уже гарною традицією для Європи стало щорічне проведення наприкінці вересня Європейського тижня мобільності. Його мета — популяризувати екологічні види транспорту та заохотити місцеві громади та їхніх очільників враховувати інтереси всіх учасників руху — пішоходів, велосипедистів, автомобілістів. Це можливо за умови розширення використання громадського транспорту і велосипедів, що мають бути зручною, вигідною і безпечною альтернативою пересуванню на приватних автомобілях.

Нині вже стихли невдоволення і палкі баталії навколо пенсійної реформи. Проте не тому, що люди задоволені новаціями Пенсійного фонду, запровадженими 2 роки тому. Мабуть, звикли — так само, як притерпілися до того, що майже кожна з реформ зазвичай приховує нові ризики зменшення сімейного бюджету чи певні соціальні, сервісні або медичні обмеження. І причина криється не в самих реформах, які конче потрібні країні, а в тому, що жодну з них — судову, податкову, медичну, пенсійну — не реалізовано в повному обсязі. Їх впроваджували вибірково.

Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.

Хто з нас не замислювався над існуванням паралельних світів! У книзі відомого дослідника аномальних явищ Вадима Чорноброва «Таємниця паралельних світів» прочитав про випадок, який стався в Англії. Дівчинка ніяк не могла вийти з лісу на добре видимий схил пагорба, бо потрапила всередину якогось простору, оточеного невидимою, але непереборною стіною. Вона кілька годин намагалася вирватися з цієї пастки: кричала, ходила і водила руками по невидимій стіні, марно шукаючи вихід. Її вже шукали, але рятувальники, які проходили поряд з нею, не тільки не помічали дівчинки, а й навіть не чули її крику про допомогу, хоча сама вона їх виразно бачила і чула. Коли ж пошукова група пішла, то прозора стіна раптом сама собою зникла, відтак дівчинка безперешкодно повернулася додому.

Лише в небагатьох країнах світу є міністерства щастя. Як відомо, перше з’явилося в маленькій країні Бутан з населенням 700 тисяч, що між Китаєм та Індією. Нічого дивного як для країни, де сповідують тантричний буддизм і де поняття «валовий внутрішній продукт» замінено на «валове національне щастя». У цій країні понад 45% людей дуже щасливі, майже 52% просто щасливі, а 3,3% — не дуже щасливі. Нещасних немає.

На Закарпатті новопризначений голова облдержадміністрації Ігор Бондаренко дав першу пресконференцію. Мені як журналістові за всі роки незалежності доводилося бути присутнім майже на всіх таких подіях, коли, так би мовити, офіційно презентували себе перед працівниками ЗМІ новопризначені очільники краю.

Нині модно говорити про загальнолюдські цінності — у декого вони навіть мають пріоритет над інтересами держави. Але чи те, що звемо загальнолюдськими цінностями або ж мораллю, справді категорія універсальна і годиться для всіх життєвих ситуацій?

У романі «Таврія» Олеся Гончара є епізод, де старий заробітчанин розповідає про часи, коли батракам, що приходили на південь України найматись на роботу, досить було написати крейдою на п’ятах ціну, за якою людина погоджувалась працювати, і спокійно лежати чи спати у тіні під деревом. Землевласники, яким катастрофічно бракувало робочих рук, самі ходили по імпровізованому ринку та обирали підхожих за вартістю і статурою наймитів.