Прошу слова

Нещодавно природний заповідник «Розточчя» отримав документальне підтвердження статусу Міжнародного транскордонного біосферного резервату загальною площею з українського боку 385 тис. гектарів. Цього року цивілізованим джунглям (так заповідник називають у народі) як природничо-науковій установі на Яворівщині виповнюється 35 років.

Добре, якщо обласним центром протікає велика річка. На море їдемо відпочити на тиждень-другий, а літо довге. І після роботи чи у вихідні хочеться скупатися в річці, пройтися  її берегом, насолодися прохолодою й гарними пейзажами, які дарує нам природа.

На початку двотисячних, непогано вивчивши тему, дозрів і збирався засісти за написання великого фейлетону. Чи сатиричної повісті. Уже навіть уявляв сюжет ілюстрацій, які хотів попросити зробити знайомого карикатуриста. Нехай намалює звичайний город у вигляді обрисів Донеччини на карті. На ньому також звичайне опудало, але вдягнене в… українську вишивану сорочку. Цинічно? Зухвало? Не патріотично? Але ж я хотів засобами сатири відшмагати осіб, які, видаючи себе за українських патріотів, здебільшого виконують роль городніх опудал.

Що дороги на Черкащині просто жах, знають усі. Навіть Президент України Володимир Зеленський під час недавніх відвідин області звернув на це увагу. Проте одна річ знати, а інша — щось робити. Мені також доводиться частенько їздити з Черкас у напрямку Сміли. Щодня тут проїжджають тисячі машин. Той горезвісний кілометр шляху, що починається якраз за межею обласного центру і тягнеться до Руськополянського КП, минаю з особливою обережністю.

В інтернеті можна знайти такий варіант виникнення цієї фрази: «Монети, які мали нерівні краї, часто підробляли, і їх почали карбувати ідеально круглими за допомогою спеціального обладнання — гурта. Майстрів, які трудилися над цим, називали гуртовиками, а цехи з виготовлення — гуртами. Батьком називали царя — в той час Петра І. Саме його портрет карбували на монетах. Тобто ця фраза про гроші».

Наприкінці липня управління капітального будівництва Житомирської міської ради оголосило тендер на спорудження палацу спорту загальною вартістю 283 мільйонів 297 тисяч 396 гривень. У липні Житомир уже отримав 30 мільйонів гривень державної субвенції на перший етап робіт, завдяки яким місцева влада планує перетворити скромне за спортивними досягненнями місто на всеукраїнський центр із проведення масштабних змагань світового рівня.

Мене вже впродовж багатьох років дивує поведінка українських компаній-забудовників: вони постійно вмивалися сльозами, мовляв, які ми бідні та нещасні, зводимо житло для людей, а вони не задоволені. Звісно, що цінами. Ти ба, для них вони зависокі, а ми викручуємося, страждаємо, все робимо для того, щоб звести будинок, до речі, і здебільшого невчасно й дуже неякісно.

«Контрабанда» — не наше слово. Але воно міцно приросло до нас. Закарпатці, яким за або під 50, добре пам’ятають сигаретні вояжі до сусідніх Словаччини, Угорщини. Вони відбувалися в такій регулярній послідовності, що вже здавалися напівузаконеним способом заробляння грошей. В умовах копійчаних зарплат у 1990-ті це був чи не єдиний спосіб виживання тисяч.

Нагадаємо: міністр закордонних справ України Павло Клімкін свого часу запропонував запровадити в Україні паралельно латинську і кириличну абетки. Таку ідею йому підкинув у розмові польський історик і журналіст Земовіт Щерек.

Ця недавня новина не просто вразила, а відгукнулася гіркотою і болем. У моїй рідній Миколаївці в Білопільському районі стали різати на металобрухт обладнання цукрового заводу. Уже пішли у безвість буртоукладальні машини, окремі лінії, найближчим часом автогени дістануться інших ділянок.  

Ніщо так не зближує сусідів, як ремонт у під’їзді, організований за зібрані громадою кошти. Цю істину я по-справжньому зрозуміла лише тоді, коли одного тихого липневого вечора мешканці нашого під’їзду зібралися у дворі на жартівливу церемонію його відкриття — із шампанським і черешнями, щоб перерізати червону стрічку на свіжопофарбованих дверях із новими латунними ручками.

У нашому дворі є колонка, що тримає мене в напрузі ось уже кілька років. Періодично я знімаю з неї кришку і з острахом зазираю вниз, перевіряю стан старої водопровідної чавунної труби і молюся, щоб прослужила ще бодай кілька років. Страшно навіть подумати, у скільки може обійтися її заміна. Мабуть, у кілька тисяч доларів. А де їх узяти? Ось і турбуюся щоразу, коли заглядаю в горловину колодязя. Востаннє це робив на початку літа.