У цю благодатну пору, коли стомлена літом земля вже прийняла свою першу порцію осінніх дощів, але снігу ще немає, сотні тисяч людей вирушають до лісу. Хтось — просто втекти від житейської суєти і насолодитися останніми відносно теплими днями. Чимало — потішити очі барвами дерев, які зрозуміли, що зима таки буде, і вже непоспіхом скидають пожовтіле листя. Більшість — у надії добратися до свого заповітного місця, пройтися чистим бором, заглянути під знайомі вікові дуби, зробити ревізію близького березняку і нарізати повен кошик останнього щедрого дару багачки-осені — запашних грибів. 

У Рівному чоловік відстрілювався газовим пістолетом від бродячих псів, які напали на нього вночі біля під’їзду багатоповерхівки. Міліція в його діях складу злочину не знайшла — дозвіл на пістолет рівнянин мав. А сусіди таки отримали добрячу дозу адреналіну. І тепер через Інтернет діляться рецептами обідів, які допоможуть звести собак зі світу: швидко, без пострілів та зайвого галасу. 

Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», зміни до якого набрали чинності наприкінці 2012-го, категорично забороняє присипляти і відстрілювати бездомних собак. 

На початку вересня столиця України втратила ще одну історичну будівлю: знесли будинок на вулиці Саксаганського, зведений у ХІХ столітті, в якому жив учений і політик Михайло Грушевський. Кажуть, там зведуть черговий торговельно-офісний центр.

Дім шість років стояв пусткою і нібито не належав до категорії охоронюваних. Однак факт залишається фактом: у Києві знищили часточку історії й архітектури, навіть якщо вона й не входила у якісь там списки. Невже це конче було потрібно, як і знесення за кілька років до цього у тому самому районі будинку, де жила Леся Українка? 

Якщо раніше про Київ гордо казали: місто каштанів, то віднедавна воно здобуло назву столиці скандального озеленення.

Чого там казати, щоразу, коли йду центром столиці і бачу ці дерева, ловлю себе на думці: це ж як чиновникам потрібно було хотіти зробити якомога краще, щоб вийшло аж так погано. Адже ще кілька років тому дуже приємно було прогулюватись Хрещатиком у тіні великих, зелених каштанів, особливо у спеку. Ба більше того, з гордістю показувала гостям центр столиці. 

Одна половина села плаче, а інша сміється. Ці слова з відомої пісні пригадуються, коли з телерадіоефіру лунають бадьорі звіти про експорт зерна. Рекорд! Уперше! На цьому не зупинимося! Посадовці тішаться. Мовляв, дивіться, як працюємо. Потирають руки від задоволення посередники: не сіяли і не збирали — прибуток у кишені. Хлібороби в розпачі: хліба виростили більше, а прибутку немає. Одне слово, торгуємо так, що здачі давати нічим.
Про що це говорить? У радіоінтерв’ю відповідь дав аграрний міністр, який констатував, що в погоні за експортом зерна Україна втрачає село. Чому? Аграрна економіка розбалансована. Зернові і соняшник стали пріоритетом. Посіяли, зібрали, вивезли. Село і люди в ньому при такому підході зайві. Виходить, працюємо на опустошення. Виснажується земля. Втікає за кордон і вимирає нація. 

Про знаменитий заповідник у селі Качанівка на Чернігівщині чула давно. І от нарешті зібралася побувати в ньому. Та спочатку зазирнула до Інтернету. Там дуже гарно описувалось, який чудовий уїк-енд можна провести у «Качанівці». Окрім насолоди мальовничими ландшафтами та архітектурою, тут можна порибалити на місцевому озері, посмажити шашлики на встановлених мангалах, а також переночувати у старовинному готелі. А що маємо насправді? 

Ми не хочемо вашого сиру і цукерок, труб і двигунів, тепловозів  і літаків. Однак нам подобається тримати вас на короткому повідку імпорту. Дарма що левову частку того, що ви  просто змушені  брати, становить найдорожчий у Європі газ. Ми добре розуміємо, що асоціація  України з Євросоюзом не становить  реальної економічної загрози, а зону вільної торгівлі країн СНД не можна скасувати постановою Держдуми. Однак ми змушені з усіх трибун говорити, що зближення України з ЄС — це погано, інакше  постане запитання від наших громадян: якщо там так перспективно, то чому ми не там?  

З-поміж новин, що промайнули останніми днями на всеукраїнському інформаційному рівні, увагу привернула одеська. А саме — про помідорний бій, проведений між двома тамтешніми командами загальною чисельністю майже 20 чоловік.
Південне місто організувало неоднозначне шоу, запозичивши сценарій і правила в іспанців, італійців, де бійки за допомогою томатів уже стали традиційними. Тож можна вважати, що таким чином перейняли «досвід» європейців — іншими словами: і ми, Химко, вже в людях. 

Кілька місяців тому автобусні зупинки Страсбурга прикрасили плакатами, кожен з яких презентував певну країну ЄС. І очікування пунктуальних французьких автобусів можна було згаяти, ознайомлюючись із географічними даними та культурними пам’ятками європейських столиць. «Я чомусь жодного разу не бачила зупинки з плакатом Італії, — поскаржилася подруга-італійка Алессандра. — Мені зустрічалися постери Румунії, Естонії, Болгарії, але фото Рима так і не трапилося».
Схоже, міська влада європейської столиці Страсбурга почала втілювати в життя розпорядження, яке неодноразово озвучувала Єврокомісія, — популяризувати серед громадян цінності та ідеї ЄС. Адже не таємниця, що останнім часом європесимістичні настрої у країнах ЄС міцнішають. 

Реклама — це рушій суспільства, двигун прогресу. Неякісна реклама — гальма. Впливаючи на маси, вона затьмарює мізки, спотворює уявлення про дійсність. Днями на власному досвіді переконалася, що в столиці дедалі частіше обирають другий шлях.
Протягом місяця на стінах метрополітену, в поїздах, на вуличних білбордах обіцяли неймовірне дійство. Маю на увазі ось цей гачок-заклик: «Київський фестиваль пива Септемберфест-2013 — найяскравіша подія цієї осені в столиці! Безкоштовний вхід, море пива та закусок, драйвова музика та багато позитивних емоцій чекають на тебе з 13 по 15 вересня на ВДНГ!»