Прошу слова

У столиці плакала літня жінка-двірник. Механічно гребла сміття, зрошуючи його сльозами. — Що ж це за люди такі?! — сама до себе промовляла (бо чути її ніхто не хотів). — Навіть тварини там, де живуть, не гадять. А тут… Захлинулась гіркими. Зупинилась витерти обличчя.

Ситуація, в якій опинилися члени садівничого товариства «Бджілка» в Дарницькому районі столиці, нагадала старий анекдот. Аби заробити трохи грошей для своєї громади, циганська бригада найнялася пофарбувати пароплав. Як і годиться, уклали з керівництвом порту угоду і скріпили її своїми підписами. За якийсь час кличуть портовиків: приймайте роботу. Ті, прибувши на місце, виявляють, що судно пофарбоване лише з одного боку. «У чому річ?» —  питають. «А подивіться в угоду, — відповідають малярі, — там же ясно записано, що цигани з одного боку, а керівництво порту — з другого»...

Автобусні тури за кордон набирають дедалі більшої популярності серед українців середнього класу. Не вперше цьому виду транспорту довіряю і я. Майже 6 тис. кілометрів проїхали цього літа такими країнами, як Угорщина, Словенія, Франція, Італія, Іспанія. Було напрочуд цікаво милуватися з вікна європейськими краєвидами. Враження від поїздки справді фантастичні. Однак без ложки дьогтю у бочці з медом не обійшлося.

Одягнути робу замість ділового костюма закликають українських підлітків Державна служба зайнятості та Міносвіти — учні 7-10 класів цього навчального року безкоштовно отримали «Профорієнтаційний щоденник школяра». Чесно кажучи, розробникам слід подякувати за оригінальність ідеї — на перший погляд звичайний щоденник насправді допомагає зорієнтувати учнів у неосяжному світі професій.  

Кілька місяців тому в моєму помешканні пролунав телефонний дзвінок. Оксамитово-вкрадливий дівочий голос поцікавився іменем, прізвищем, а також адресою. Одержавши моє ствердне «так точно!», на тому кінці дроту відрекомендувалися Надією і почали обережно переконувати в потребі перейти на інтернетне обслуговування саме в їхній компанії, яку представляє додзвонювачка. Мовляв, і дешевше, і якісніше, і… 

Днями мені довелося на прохання брата забирати з дитячого садка свого трирічного племінника. Звісно, як зразкова тітка, яка приїхала з Києва, я купила малому бешкетникові подарунок — мультяшного персонажа Шрека. Я так скучила за руденьким збитошником, що вирушила за ним на годину раніше. Діти саме обідали, і вихователька попросила мене трішки почекати. Я сіла на маленькій лавочці біля шафки зі слоником — там було написане знайоме прізвище й ім’я. Пахло манною кашею. Згадалось дитинство.  

Напередодні Дня працівників освіти, який у народі давно називають просто Днем учителя, звичного квіткового ажіотажу, черг до підприємливих бабусь чи спеціалізованих точок дещо поменшало, ніж, скажімо, перед першим вересня. Невже улюблене багатьма поколіннями українців свято геть скасували? На жаль, доводиться констатувати: й так, і ні.

 Вам щастило зустріти людину, після перших хвилин знайомства з якою ви почували, ніби знаєте одне одного сто років? Таку подругу я зустріла у Страсбурзі зовсім випадково. Її звати Алесандра, вона з Італії, наші сини, Рікардо та Іван, ходять в один дитячий садочок. Ми говоримо з нею про все на світі, нас єднає почуття гумору і спільні погляди на життя.

Незвично було почути в одному зі столичних вишів, що там не повинні займатися виховною роботою. «Комерціалізація життя, — стверджував його керівник, — вимагає від нас підготовки конкурентоспроможного спеціаліста. Моральність і духовність – то його особисті проблеми»… Як мовиться, приїхали! Прискорення на шляху до такої позиції відбулося за останні 20 років.

На Землі є багато див, які створила людина. Найбільше серед них — книжка. Книжка для людини — фундамент освіти, невичерпне джерело знань та мудрості. В Указі Президента України, яким 30 вересня було оголошено Всеукраїнським днем бібліотек, зазначалося: «Бібліотеки — це духовні центри цивілізації, згустки людського інтелекту, націлені в майбуття. Одвіку ставлення до книжки було мірилом цивілізованості, інтелектуального і морального здоров’я нації і народів». Додам: ще в Давньому Єгипті посада бібліотекаря прирівнювалась до фараонівської — обидві передавались у спадок.

Нещодавно моя знайома продала квартиру на розі Хрещатика і Городецького. Причина — не витримала тривалого випробовування силою звуку, якому піддаються мешканці будинків поблизу Майдану Незалежності. Під час концертів тут так «врубують» динаміки, що шибки бряжчать. Та й хіба лише на майданах організатори видовищ не мають почуття міри?!

У дні відзначення на Буковині 70-річного ювілею Івана Миколайчука відвідала чернівецькі кінотеатри. Хотілось підсолодити гіркоту від перегляду програм телеканалів: понад трьох десятків фільмів, за які українському актору і режисеру було присвоєно Національну премію імені Т.Шевченка, а батьківщина Голлівуда назвала його іменем планету, наче й не існувало. Розмах, оригінальність ювілейних заходів на батьківщині заслуженого артиста України підстьобували добрі надії.