Представники однієї поважної державної структури звернулися до мене із проханням знайти газети і журнали, архівні документи про події в Україні на початку ХХ сторіччя. Ідеться про проголошення автокефалії і спроби в 1917—1919 роках розбудувати помісну українську церкву

Того грудневого вечора нам довелося неабияк понервуватися. Адже робочий день закінчився, а наша мама ніяк не могла виїхати з міста. Приїхала стомлена й розповіла, що простояла на зупинці півтори години, бо не було автобусів. А ті, що зупинялися, були переповненими

В одного народу був керівний пан. Точніше, їх таких самісіньких було чимало. І штани у керівних кріслах ці пани протирали однаковісінько і не марно — побудували собі царські палаци гарні. А ще мали на банківських рахунках кошти захмарні. І само собою, були у них родичі не просто добрі, а дуже щедрі. Бо якщо вірити деклараціям, це вони ощасливили коштами і майном отих панів-безхатченків. Та ось яка біда! До керівної роботи ці персони виявилися не дуже вдатними. Точніше, зовсім неспроможними. Тому й позбулися свого часу високих посад, а за одним заходом і можливості поповнювати статки своєї щедрої рідні

Ще зовсім недавно, наприкінці сонячного жовтня, ми гуляли Єлисейськими полями, фотографувалися з колоритними представниками інших народів біля Тріумфальної арки й милувалися Лувром. Привітні усмішки парижан зовсім не віщували біди. Сказано ж: побувати в Парижі й померти!

Пухкий сніг, що сяє міріадами іскристих блискіток. Приємне врізання лиж у ніким не порушену білу ковдру. Якщо ти першим розрізаєш снігову цілину, то відчуттів не висловити. Ідилічна картина вабить у зимові Карпати тисячі туристів. Але не зачаровуймося, начебто все так добре. Чому? Бо йдеться не про тих шанувальників гір, що насолоджуються катанням на облаштованих лижних трасах, а про інших туристів. Одні з них бувалі, які приходять по адреналін, другі — неоперені початківці, що вирішили й собі стати підкорювачами гір

Хорошу звичку важко культивувати, але дуже легко вбити. В даному разі це стосується сортування твердих побутових відходів. Щоправда, повним сортуванням у селищі міського типу, де живу, і не пахло, але перший його паросток таки може загнутися

Ніде правди діти, останніми роками тарифи на комунальні послуги в Україні зростають фактично щомісяця. Аби ж за ними так само швидко зростали зарплати! Та ні, де там. Тому щоразу з високих трибун і екранів телевізорів нам обіцяють, що ось це чергове подорожчання вже точно буде останнім, правда-правда, лише ще трошечки потерпіть. Але слова, як відомо, не дотримують

Написала заголовок і засумнівалася: якось некультурно. Але у наш прагматичний час як ще переконувати, як не фінансами, за не приниження цієї тонкої сфери, про яку кажуть: одна з найбільш експортоспроможних в Україні.

Голова Львівської обласної організації профспілки працівників культури Михайло Підгурський скаржиться: часто бачимо нерозуміння новообраних голів окремих територіальних громад — норовлять зекономити, закривши клуб, музшколу

Минуло вже достатньо часу відтоді, як вулиця А. Луначарського в Дніпровському районі Києва стала вулицею Митрополита Андрея Шептицького (1865—1944).

Якось звернув увагу, що нову назву цієї вулиці подають кому як заманеться. На багатьох приватних маршрутних автобусах не раз помічав такі назви: вул. Метрополіта Шептицького, просто вул. Шептицького, вул. А. Шептицького та вул. Андрія Шептицького. А в деяких місцях можна побачити ще і стару назву

Наприкінці минулого року нарешті сталася подія, на яку довго, а багато хто й безнадійно очікував. Миколаївський аеропорт нарешті прийняв перший борт. Розголос, овації, кульки-ліхтарики! Адже занадто довго миколаївці дожидали на перший літак у давно занедбаному, але за статусом міжнародному аеропорту «Миколаїв»