Суспільство

Колекція костюмів XIX—ХХ століть, зібрана співробітниками Новоайдарського районного краєзнавчого музею, свідчить про те, що край заселяли вихідці з дуже віддалених регіонів. Експозиція, де виставлено 24 костюми, унікальна, а роль у її створенні  директора музею Ганни Божкової важко переоцінити.

Традиційно наприкінці осені українці поминають жертв голодоморів. Відбуваються відповідні заходи, оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, люди запалюють на вікнах свічки. Слід пам’ятати: голод 1932—1933 років скосив мільйони селянських життів. Та не можна забувати і про те, що вже через п’ять років після цієї трагедії наш народ спіткало ще одне горе. Не менш цинічне й зухвале за масштабами і задумом. Під час репресій 1937—1938 років Україна втратила чимало найкращих своїх синів, мізки нації, її цвіт, еліту. 

Щира, подекуди надмірна повага дідусевих сестер до нього була для мене в дитинстві чимось на кшталт «так було завжди, чому — не знаю». Аж доки баба Уляна, середня сестра, не розповіла: під час Голодомору родина вижила багато в чому завдяки 17-річному тоді дідові, який, навчаючись в сільськогосподарському технікумі, щонеділі привозив додому потайки зашиту в пальті смужечку сала (практикою для учнів була робота на бійні). Це врятувало життя всім восьми сиротам, що їхніх батьків у 1920-х забрав тиф. Усе життя в дідовій хаті на горищі висів полотняний мішечок із сухарями — символ і запорука життя. Як і чи не в усіх сусідів. 

Проблему навчання дітей у школах державною мовою порушували самі угорці ще влітку цього року. Про це казали експерти під час «круглого столу», де розглядали аспекти нового Закону «Про освіту». 

Ми повернулися до помешкання тоді, коли надворі вже почало сутеніти. Господар квартири, оцінивши мікроклімат, заспокоїв: «Зараз увімкну опалення!» — «У вас що, автономне?» — купився я на його обіцянку, знімаючи вогкі від осіннього дощу куртку й черевики. «Ще й яке! — гукнув він, вмикаючи… телевізор. — Послухаєш наших керівників про своєчасний початок опалювального сезону, хоч трохи стає тепліше». Минав восьмий день від офіційного початку опалювального сезону.  

Три місяці окупації Слов’янська стали тим періодом, що змусив багатьох містян визначитися з відповіддю на запитання: «Хто ти?» Вона вклалася у дві короткі фрази: «Я людина. Я громадянин України». Адже поставлені на межу життя і смерті, незалежності й окупації, люди раптом зрозуміли: можна легко втратити рідне місто, власний дім та близьких. Тобто все те, що є Батьківщиною. І тому не дивно, що після визволення Слов’янська у липні 2014 року тут відбувся сплеск громадянської активності.

Відомий вираз знаменитого американського письменника Марка Твена «Земля — найдорожчий товар, адже вона більше не виробляється». Отож якщо занапастимо землю, то другої взяти ніде, хіба на інших планетах. Чекають нас там, аякже! 

У невеликому місті Бар вулиця Григоровичів-Барських виблискує на сонці свіжим асфальтом, а обабіч неї — тротуар із сучасної плитки. Таких змін, які створюють зручності жителям, останнім часом тут сталося чимало. І це природно, адже бюджет зріс у рази. Тож змінюється на краще життя громади і закладається перспектива комплексного розвитку території на наступні роки. 

Серед учасників Національного форуму «Три роки внутрішнього переміщення: виклики та вдалі практики інтеграції», організованого Міністерством з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб і Проектом Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», який проходив у Києві, вдалося зустріти чимало цікавих особистостей. Одні розповідали, як, зіткнувшись із горем, аналізували прожитий відтинок часу далеко від рідних домівок.  

Х Міжнародний інвестиційний форум «Таврійські горизонти: співпраця, інвестиції, економічний розвиток», який нещодавно відбувся у Новій Каховці Херсонської області, прийняв рекордну кількість гостей та учасників — 750. Серед них були делегати від іноземних торгових представництв і великих компаній, інвестори і бізнесмени, дипломати і державні посадовці, представники міжнародних організацій країн — членів ЄС. 

У селах Мельниківці, Ометинці й Червоному разом понад півтори тисячі жителів. Ця найменша в країні сільська ОТГ розташована у вінницькій глибинці, на значній відстані від районного та обласного центрів. Якщо десь нині нарікають на проблеми, то в ній згуртувалися і крок за кроком будують свою дорогу до добробуту. Фундамент для розвитку — земля, до глибин історична, що пахне хлібом і молоком. Саме відповідальність за малу батьківщину дає змогу громаді ефективно поєднувати переваги урядової реформи з децентралізації  з благодійністю соціально відповідального бізнесу. Центр обговорення ідей і прийняття рішень — сільська рада, депутати  і члени виконавчого комітету якої працюють у виробничих структурах і закладах соціальної сфери. Це дає добрий результат. 

Колишня жителька Донецька Владислава Козлова, яка у зв’язку з воєнними діями переїхала в Катеринопільський район, що на Черкащині, недовго думала, чим зайнятися на новому місці. Звичайно ж, перукарськими послугами — цю професію набула ще в Донецьку.