Суспільство

За попередніми даними Державної служби статистики, чисельність населення України на 1 січня 2013 року становила 45 мільйонів 553 тисячі осіб. Однак ніхто достеменно не знає, скільки нас на сьогодні. Адже всеукраїнський перепис, який мав відбутися ще 2010 року, досі не проведено. І хоч уряд планував цей захід на 2011 рік,  згодом перенісши його на кінець 2012-го, упевненості в тому, що він пройде в 2013-му, також немає. Щоправда, підготовка вже почалася.  Ще торік восени Державна служба статистики уклала угоду щодо виготовлення переписного інструментарію для Всеукраїнського перепису населення вартістю 110,28 мільйона гривень.

Завітавши до Яганівки — крайньої південно-західної точки Сумщини, що майже за 130  кілометрів від обласного центру,—  одразу помічаєш дві особливості. По-перше, пункт, мов писанка, — чистий, доглянутий, світлий. По-друге, уздовж центральної вулиці, яка, власне, і визначає обличчя села, акуратно вишикувалися численні трактори, комбайни, автомобілі, що є приватною власністю селян, а побіля техніки — купи всілякого брухту. Останній ніхто не поспішає здавати на приймальні пункти: мовляв, то вже останнє діло, бо залізо знадобиться і в домашньому господарстві. Неважко зробити подвійний висновок на користь місцевих як жінок, так і чоловіків. Перші створюють тепло і затишок, другі — достаток, упевненість, стабільність. Ідилія? До певної міри — так. 

.Два роки тому Президент Віктор Янукович підписав Указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», який передбачав реорганізацію Державного департаменту України з питань виконання покарань у Державну пенітенціарну службу України (ДПтС України). Про результати реформування, досягнення, проблеми та нові завдання кримінально-виконавчої системи розповідає  голова Державної пенітенціарної служби України Олександр  ЛІСІЦКОВ.

Коли на поріг приходить війна, мирне населення хапає на руки дітей і тікає подалі від кулеметних черг, виття бомб і вибухів снарядів. Так само звірі та птахи тікають від мисливської канонади (орнітолог Іван Русєв якось у сезон нараховував по 3—5 тисяч пострілів щодоби на одному з причорноморських озер).  Зазвичай пернаті-волохаті тікають до заповідників чи національних парків — якщо такі є в межах досяжності. Мисливці до такого драпу ставляться по-різному. Одні з розумінням: кожній же Божій істоті треба мати якийсь прихисток. І йдуть собі онуки Тургенєва хто тарілочки на стрільбище трощити, а хто — за прикладом гуманіста Шарика з Простоквашина — міняти рушницю на фотоапарат. І адреналіну повні вени, й вухастики-дзьобастики живі-здорові, совість не мучить і в церкві на свічки витрачатися не треба.

Гарної людини має бути багато — свідчить відомий вислів і переконують деякі українці. Проте якщо жінка важить більше 100 кілограмів, то це вже, даруйте, трохи занадто. І навіть чоловіки, які зауважують, мовляв, не люблю кістлявих панянок, все-таки погоджуються: дівчата з вагою понад центнер не вельми апетитні. Аналогічна ситуація щодо чоловіків. Звісно, справжня краса сильної статі — це передовсім харизма, проте якщо ця сама харизма підкріплена гарною фігурою — встояти перед таким мачо ой як важко. 

Аби зменшити рівень злочинності, дедалі частіше порушується питання про запровадження так званої «комендантської години» для дітей та підлітків, але лише на рівні місцевих депутатів у різних регіонах країни. І хоч такі рішення, на перший погляд, мають багато позитивних моментів, зазвичай їх дуже швидко скасовують або суди, або й самі автори. Керівник управління кримінальної міліції у справах дітей МВС України Олександр Лазаренко переконаний: аби діти не ставали жертвами злочинів, такі обмеження їхнього перебування на вулиці у вечірній час необхідні. «Якщо депутати місцевого рівня приймають подібне рішення від імені громади, яка їх на це уповноважила, очевидно, це питання виникло в цій громаді, у цій області, — зауважує він.  

Протистояння між керівництвом Володимир-Волинського медико-технічного коледжу та майже двома сотнями батьків студентів, які вчилися в ньому, викликало збурення, що  дійшло аж до народних депутатів та сесії обласної ради.  

У відповідь на це, здавалося б, риторичне запитання можна навести цілком конкретні історії, які може розповісти інструктор із трудового навчання Світлана Заводюк. За вісім років роботи в Лутугинській школі-інтернаті № 1 і майже стільки само в Луганському обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей важко порахувати м’які прихватки для кухні зі смішними персонажами, дерева щастя з бісеру, сервізи з макаронів, що створені разом із дітлахами, які тимчасово або назавжди лишилися без опіки батьків…  

Лісівники краю кажуть, що є тільки один спосіб зробити велику роботу — полюбити її. Їм можна вірити, адже вони в цьому переконуються з покоління в покоління,  вирубуючи плантації, котрі старанно ростили діди та прадіди, і самовіддано плекаючи молоді саджанці, які достигнуть для нащадків. Справді, берегти ліс і піклуватися про нього, доки не дозріє і не стане придатним для використання, — це дуже велика і копітка робота. Адже головне надходження коштів у державних лісових господарствах одержують від реалізованої та переробленої деревини. Приміром, торік реалізація зросла більш як на 4%. Хоч ці відсотки давалися нелегко,  але таким чином було зароблено понад 344 мільйони гривень, що на 15 мільйонів більше проти попереднього року. При цьому більш ніж на 8% зросла продуктивність праці і за всіма видами діяльності становить понад 114 тисяч гривень на одного працівника.

Рік тому в муках помирала моя свекруха: злоякісна пухлина «доїдала» її на очах у сім’ї, а ми, особливо останні кілька тижнів, ніяк не могли полегшити її страждання. Трамадол уже не діяв, онкологи визнавали, що потрібен морфін, але… Ось якби вона мучилася в своєму селі, а не в квартирі дітей у місті, — тоді їй виписали б рятівну ін’єкцію, за яку фельдшер змушений відзвітувати порожньою ампулою. Видавати ці ампули, які в певному сенсі рятівні для людей в останні дні їхнього життя, не за місцем реєстрації людини, виявляється, суворо заборонено. За це навіть встановлено кримінальну відповідальність.  

Хоч би скільки траплялося дорожньо-транспортних пригод на наших автошляхах, аварії, в яких потерпають діти, завжди позначені особливим трагізмом і якоюсь вселенською несправедливістю. Бо вони однозначно свідчать про величезну долю вини нас, дорослих: ми, просто кажучи, їх не вберегли, з різних причин чогось не навчили, не застерегли, не виховали… 

Він прийшов у світ ранньою весною. І так само весною, у рік тридцятиліття, обірвалася ниточка його життя. Не стало людини, але залишилися його пісні, його чарівні мелодії. Минають роки, а вони звучать і торкаються найпотаємніших струн душі. Івасюк не загубився у плині часу, відлуння його кроків пам’ятає бруківка старого Львова. Мелодії і поетичні рядки, написані молодим талановитим і самобутнім автором і виконавцем, чарували дивовижною енергетикою, нікого не лишали байдужим. І музика та не старіє, не втрачає своєї яскравості і барв. Душа його пісень жива і досі. Львів, відколи зазвучали Івасюкові «Червона рута», «Водограй», «Два перстені» і десятки інших, завжди освідчувався в любові молодому композиторові. Його шанобливо вітали ті, хто не був особисто знайомим, а він привітно всміхався кожному незнайомому у відповідь на вітання, може на серці залягла глибокими снігами туга. Слава виявилася річчю непростою, не бракувало недругів, заздрісників і тих, кому не давала спокою популярність молодого таланту...