Туризм

Цього року, попри все, щорічний всеукраїнський фестиваль туристичної журналістики відбувся. І це добрий знак. Бо звичний спосіб життя країни найкраще спростовує путінські страшилки про неконтрольованість ситуації на наших територіях. Саме задля цього й було обрано місцем дислокації форуму південні області, які наші «добрі» сусіди чомусь зараховують до проблемних, щоб представники ЗМІ переконалися: тутешні курорти спроможні прийняти в себе значну частину українських відпочивальників, які традиційно обирали Крим. 

Перебираючи домашній архів, натрапив на кілька світлин із середини 80-х років минулого століття, коли в серпневі дні випало відпочивати у славнозвісних Токарях-Бережках, що під Лебедином на Сумщині. Запам’яталися насамперед цілюще соснове повітря і лагідна прозора вода Псла, на берегах якого проводили ледь не всі дні. Звісно, ті, хто потребував окремого лікування чи особливого медичного нагляду, отримували їх у повному обсязі. Так було тоді, так є і нині. З єдиною хіба що різницею: тепер міжгосподарський санаторій «Токарі» — суперсучасний оздоровчо-лікувальний заклад із новітньою медичною технікою і устаткуванням, комфортними умовами для проживання та іншими принадами, що урізноманітнюють будь-який відпочинок. 

Криза, як кажуть, кризою, а відпочинок за розкладом. Студента не турбує спад економіки в країні — він хоче розслабитись після 9 місяців напруженої праці у стінах вишу. І ось питання: за які гроші це зробити? У батьків просити незручно, та й самостійності хочеться. Вихід один: знайти роботу на час канікул. Як це краще зробити? Спершу студент має визначитися, що для нього пріоритетне: заробіток, відпочинок чи, можливо, хотілося б поєднати те й інше. 

Складна суспільно-політична ситуація не сприяла проведенню в області багатьох туристських заходів. Наприклад, від січня не відбулися вже 44 фестивалі. — У цьому є й позитив, адже не відбулися передовсім ті фести, які паразитували на державному бюджеті, — сказав завідувач кафедри туризму Ужгородського національного університету Федір Шандор. — Пройде певне очищення, і виживуть ті, які затребувані на ринку. А таки супереч скептикам туристичний сезон-2014 розпочинається жваво. Це засвідчили потоки туристів, які приїжджали помилуватися цвітом сакур в Ужгороді та долиною нарцисів на Хустщині. 

На Тернопільщині останніми роками склалася добра традиція відкривати туристський сезон святково, з різними концертними та спортивними виступами, фестивалями. «Мандруємо замками Тернопілля» — назва імпрези. І неспроста, адже, як відомо, в області збереглися залишки третини всіх замків і фортець України. Створили й Національний заповідник «Замки Тернопілля». Місцем старту відпочинкової пори в краї завжди стає старовинне місто Збараж, яке має велику кількість історичних і культурних пам’яток. Серед архітектурних довершень — і замковий палац. 

З висоти пташиного польоту видається: саме на цей регіон Полісся наш Творець сипонув краси особливо щедро. Тут кожен третій гектар — під лісами, а від цілющих джерел в’юниться понад сотня річок. Додайте до цього майже три сотні озер!  Краса одного з них — батька-Світязя — відома далеко за межами країни. Водна поверхня богатиря має 27,5 квадратних кілометра, а довжина берегової лінії — понад тридцять кілометрів! У тих, хто хоч раз у житті бував на берегах цього унікального озера, воду якого можна пити без очищення, вже сама його назва будить ностальгійні спогади.  

Тут чисте море, величезні паркові зони оздоровниць, цілюще повітря, кілометри широких піщаних і, що важливо, безплатних пляжів. Той, хто давно не був у степовій приморській зоні півдня країни, поза сумнівом, буде здивований. Тамтешні селища та їхня інфраструктура — це далеко не той «совок», який вони бачили ще 10 років тому. Бізнес побудував нові міні-готелі, створив розважальні заклади і туристські маршрути. Причому на різний гаманець. У цьому переконалася авторка цих рядків. 

Цей одеський санаторій називають українськими Карловими Варами, а водоймище, що дає йому лікувальні грязі та ропу, порівнюють зі славетним Мертвим морем. Великі білі корпуси санаторію «Куяльник» височіють над прилеглою Шкодовою горою та усією тутешньою малоповерховою заміською місцевістю. 

Не вперше співаю осанну туристичній Херсонщині, а вона не перестає вражати ще незвіданими перлинами. Цього разу відкриттям став Бирючий Острів. Півгодини від Генічеська на швидкісному глісері — і нас зустрічає зовсім інший світ. У ньому діють закони природи, тому брати наші менші, які його переважно населяють, не надто переймаються присутністю людини. Перед нашою вантажівкою-позашляховиком раз по раз, наче граючись, стрімко проскакує довгий ланцюжок ланей, а ось невелика група статечних оленів до гостей поставилася стримано: навіть не поворухнулись, тільки поглядом провели. Цих видів копитних тут тисячі, а є ще муфлони, кулани, косулі… Про пташине царство — окрема мова. 

Написала заголовок-підзаголовок і одразу згадала старий одеський анекдот. Радше не весь, а його підсумкову фразу: «Про що б ви там не говорили, а їхати треба!». Раджу це зробити всім, у кого є можливість трохи перевести подих. Бо напруження зашкалює, будь-яке спілкування серед звичного оточення зазвичай зводиться до політичних баталій, внутрішній спокій підірвано, а що корисного можна зробити в такому стані? А тим часом в Одесі… Передусім, як хвилі об берег, розбиваються лякалки про сепаратистські настрої містян. Насправді збурення мають ну дуже локальний характер, та й ті, за словами одеситів, «привнесені, бо не в культурі нашого багатонаціонального міста з’ясовувати стосунки».  

Про те, що на землях Полтавської області та частково Сумщини розташовані рештки колись могутнього протоміста часу розквіту полісів Еллади, яке сучасники називають Більське городище, а Геродот вважав однією зі столиць Скіфії — містом Гелоном, знаю не перший рік і бував там. Але ця місцина має здатність причаровувати. І ось я знову в дорозі. Поряд зі мною в авто — археолог і історик Олександр Супруненко. 

Серед тих курортів, до яких люди проклали стежки ще в позаминулому столітті, курорт Шаян, що в Хустському районі на Закарпатті. Місцевість із загадковою назвою лежить на лівому березі ріки Тиса за кілька кілометрів від українсько-румунського кордону. Вона не позбавлена переваг технічного прогресу, водночас її природність не задушили блага цивілізації. Сюди потрапляють через коридор, утворений невисокими вершинами. Гірський хребет нагадує підкову з невеликою виїмкою на сході. Місцевість надійно захищена від вітрів, тож тут не буває різких перепадів температур, а морози нечасті. На тутешніх стежках можна зустріти як пересічних українців, так і парламентаріїв чи урядовців, які не спокусилися на закордонні курорти, а віддали перевагу оздоровленню в Україні. Про ефективність та високі лікувальні властивості карпатських мінеральних вод відомо багатьом українцям. І люди без високих звань-посад приїжджають сюди залюбки. Та й, до слова, на них насамперед тут і чекають: курорт працює цілий рік, й місцеві оздоровниці стабільно виграють усеукраїнські тендери.