Статті

У нинішньому різноманітному світі є суспільство, якому немає жодного діла до метушливих процесів глобалізації, цивілізації, інтеграції. Воно будує окремішнє життя на чітко визначеному просторі. Як, навіщо, чому саме так, а не інакше? Відповіді на ці запитання знайти складно, але авторам майже двогодинної картини вдалося трохи підняти «залізну завісу». Фільм-відкриття «У променях сонця» (Under the sun) в Будинку кіно кияни мали змогу безкоштовно переглянути наприкінці березня в межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини. До торік знятої картини причетні Росія, Латвія, Німеччина, Чехія і Північна Корея. Саме остання країна — у центрі уваги авторів фільму. 

Очільника ГПУ мають обирати під пильним контролем громадськості, як і керівників місцевих прокуратур, переконують народні обранці й запевняють, що наполягатимуть на відповідних змінах у законодавстві. Натомість на Банковій очікують, що нового Генпрокурора країна отримає вже наступного пленарного тижня. Президент України Петро Порошенко висловив упевненість, що кандидатуру нового Генерального прокурора підтримають у парламенті на наступному пленарному тижні.  

Зустріч людей з обох боків лінії розмежування — перший удар по гібридній війні. Вона нав’язує спрощену до примітива формулу: з одного боку Сіверського Дінця — тільки «рашисти» та терористи, з другого — «хунта» й карателі. Перемогти ці нав’язані ворогом штампи вже означає його обеззброїти. І кому як не жінкам, чиє природне призначення — захист життя, якому вони дають початок, і умиротворення світу, це під силу? Так вирішили волонтери громадської організації «Громадянський корпус» і кілька сміливих луганчанок. Чи не занадто пафосно? Скажу більше: це життєва необхідність, бо навіть просто пройти всі кордони та блокпости на шляху до такої зустрічі було непросто. А напередодні у Станиці Луганській, за образним висловом однієї з учасниць зустрічі, вкотре «люди хапалися за документи» через новий обстріл.

Брифінг щодо заходів з виконання дорожньої карти реформування молодіжної сфери у нинішньому році та підготовки до Олімпіади у Ріо-де-Жанейро проводив міністр молоді і спорту Ігор Жданов. Аби не забирати часу в себе та представників ЗМІ, він тезисно виклав ці теми. Передовсім утворено спеціальний штаб щодо підготовки наших спортсменів до Олімпіади. Найближчим часом Прем’єр-міністр проведе й тематичне засідання організаційного комітету. Експертна рада Науково-дослідного інституту Національного університету фізичного виховання і спорту розробила графік адаптації наших спортсменів. Вони приїдуть у Ріо-де-Жанейро за 8—10 діб до старту змагань, аби акліматизуватися. На це художнім гімнасткам потрібно більше часу, а триатлоністам — лише три дні. Нині майже всі квитки закуплено. Щодобове фінансування на спортсмена встановлено на рівні 300 гривень. Міністр пообіцяв, що з організаційними процесами проблем не виникатиме. 

Офіційний візит Президента Петра Порошенка до Країни вранішнього сонця розпочався, коли на наших теренах ще панувала глибока ніч. Першим пунктом протокольної зупинки було місто Кіото, яке вже давно стало побратимом столиці України. У супроводі дружини глава держави побував на прийомі в губернатора префектури Кіото Кейдзи Ямадо, мера міста Кіото Дайсаку Кадокава та голови Торгово-промислової палати міста Кіото Йосіо Татейсі. Президент подякував японській стороні за гостинність під час офіційного прийому на честь його візиту. «Ця гостинність відповідає духу стратегічних відносин між Японією і Україною», — сказав Петро Порошенко та з радістю повідомив, що 2017-й буде оголошено Роком Японії в Україні. 

Цей набір слів може перетворитися на осмислений вислів уже за кілька днів. Звісно, в Кремлі добре обізнані з класичним прикладом щодо розставлення розділових знаків між словами у виразі «казнить нельзя помиловать». Та нині доречніші саме слова, винесені в заголовок. Адже Надія Савченко не визнає вироку російського суду, який відучора набув чинності. Вона заборонила  адвокатам оскаржувати його, оскільки не вірить у російське правосуддя та не має наміру надалі брати участь у судовому фарсі. «Уже від п’ятого квітня органи ФСВП мають право почати етапувати Надію Савченко до місця відбування покарання, але я сподіваюся, що керівництво ФСВП не загострюватиме ситуацію і почне негайне етапування Савченко», — написав учора її адвокат Микола Полозов. 

Херсонщина — чудовий степовий аграрний край. Сільськогосподарські угіддя тут займають майже два мільйони гектарів. Це найбільша площа орних земель в Україні. Область — один із вітчизняних лідерів у вирощуванні овочів та баштанних культур. Серед зернових традиційно вирощують пшеницю, зокрема озиму, а також жито, овес, ячмінь і просо. Тому, збираючись у відрядження до одного з найвідоміших на Херсонщині сільськогосподарських підприємств ДПДГ «Асканійське», яким уже понад 32 роки беззмінно керує Герой України Віра НАЙДЬОНОВА, був переконаний, що познайомлюся там з чудовими людьми. 

До неї готувалися надзвичайно ретельно — і співробітники закладу, й колекціонери, художники та знавці фарфору-фаянсу. Адже увічнення нашого генія слова і думки саме у тонкій кераміці, яка є індикатором ідентичності кожного народу, не випадкове. Ще за життя Тарас Шевченко навідувався до  Межигір’я, розумів значення здобутків Києво-Межигірської фаянсової фабрики (на ній деякий час також випускали і фарфор) для пересічних українців. Адже з демократизацією цього вишуканого матеріалу мистецтво входило через побут у кожну оселю, перетворювало родинне спілкування на церемонію та свято. Нині на виставці «Шевченкіана в українській тонкій кераміці» до 202-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича зібрано найкращі твори останніх двох століть, виконані у фарфорі та фаянсі, присвячені Кобзареві. 

Пам’ятаєте ці рядки з поезії Тараса Шевченка? Ні? То освіжіть у пам’яті шкільні знання з української літератури. Дуже на часі. Хоч і написано майже 150 років тому, 1847-го. Вірш має назву «Мені однаково, чи буду…», а закінчується рядком, винесеним у заголовок. Чому саме так? А тому, що мені болить те, що нині діється на моїй малій батьківщині з перейменуванням населених пунктів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Гадаю, широкому загалу жителів селища і району відомий попередній висновок Українського інституту національної пам’яті стосовно відповідності чинному законодавству поданих пропозицій нової назви селища, а отже, й району, від 11 лютого цього року.  

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну службу»: 

За даними СБУ, на кінець березня 2016 року в полоні у терористів на тимчасово окупованих територіях Донецької й Луганської областей України перебували 115 полонених. І ще 12 — на території Росії. З них 75 — це хлопці, які зі зброєю в руках захищали цілісність нашої держави: п’ять бійців добровольчих батальйонів, 61 військовослужбовець, по 4 представники МВС та Нацгвардії і один прикордонник. Про кожного з них українській стороні відомі дата, місце і час, коли вони фактично стали заручниками. Це щодо військових. А стосовно цивільних інформація постійно змінюється. І навіть ті, хто переймається цією проблемою та активно займається їхнім звільненням, не завжди знають точні цифри. Нерідко це лише десята частина реальної ситуації. 

Глава держави вже підписав указ про звільнення з посади Генерального прокурора Віктора Шокіна. Наступного пленарного тижня Верховна Рада зможе затвердити на посаду нового керівника цієї структури. Консультації з парламентськими фракціями щодо гідної кандидатури на це крісло ось-ось розпочнуться. Такі тези озвучив під час чергового інтерв’ю провідним телевізійним каналам Президент Петро Порошенко. Він висловив упевненість, що новий Генпрокурор зможе забезпечити глибинне реформування відомства. Для цього створено законодавче забезпечення Державного бюро розслідувань і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Окрім цього, Президент особисто ініціює зміни до законодавства, які дадуть змогу створити Генеральну інспекцію та Службу внутрішньої безпеки для боротьби з корупцією всередині Генеральної прокуратури. 

Міський голова нині повинен мати не лише навички доброго господарника, а й бути фахівцем у піарі та брендингу, щоб уміти гідно представити своє місто інвесторам. «Через велику кількість звернень від міських голів та кандидатів на ці посади ми продовжили набір у другу програму «Школа мерів» до 7 квітня. Із середини квітня стартуватимуть навчальні модулі», — повідомив під час прес-конференції в Києві керівник «Школи мерів» голова правління Агенції з питань стратегічних комунікацій та розвитку «Спільні зусилля» Руслан Рохов.  

Невеличкі черги — один із обов’язкових базарних атрибутів — нерідко можна побачити вже біля входу до Центрального ринку Слов’янська. За чим стоять? Просто бажають сфотографуватися біля місцевого колоритного пам’ятника. Через глибоку тріщину в гранітному постаменті впевнено переступає динамічна фігура чоловіка на повен зріст із навантаженою «кравчучкою» в одній руці та із сумкою на другому плечі. Зазвичай найбільше юрбляться біля бронзової скульптури приїжджі. Та за останні два роки це не тільки туристи-екскурсанти, а й тимчасово переміщені особи, які шукають притулку в Слов’янську та інших містах і селах прифронтового Донбасу. І саме представники цієї категорії людей уособлюють його із собою та з гіркою іронією називають цей пам’ятник «переселенець». Ось такого нового тлумачення несподівано набув перший на території країн СНД монумент підприємцям, зведений тут у 2006 році. Тим не менше, як і десять років тому, він залишається символом оптимізму та надії, які зараз дуже потрібні не тільки місцевим підприємцям. 

Врубель із польської означає «горобець»: пращури художника по лінії батька були прусськими поляками. Малював Михайло Врубель з дитинства, батько й мачуха, підтримуючи його захоплення, винаймали синові приватних вчителів. Вступивши до Петербурзької академії мистецтв, хлопець натхненно і повсякчас малював, тож став улюбленим учнем Павла Чистякова. Саме відомий художник і порекомендував молодого Врубеля професору Андріану Прахову, котрий керував реставрацією церков і фресок у Києві й пізніше опікувався розписами Володимирського собору. Це стало початком київського періоду (1884—1889) творчості загадкового й самобутнього художника. Він називав Київ містом-поемою; на одному з улюблених місць — Володимирській гірці — мріяв побудувати Пантеон і розписати його. Перша монументальна робота тут — фреска «Зішестя Святого Духа на апостолів» на хорах Кирилівської церкви. Не маючи досвіду в монументальному жанрі, Врубель усього за рік пише кілька видатних творів: окрім «Зішестя…», іконостас для Кирилівської церкви, а ще дописав мозаїку одного з янголів у Софійському соборі. 

Цьогорічна презентація спільної виставки Національного музею ім. Тараса Шевченка та мистецького навчального закладу «Небесна Сотня — то в серцях вогонь» — лише початок цього проекту. «Думаю, що за кілька років ми зробимо повну галерею портретів героїв», — розповідає директор Державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка Олена Авраменко. Долучитися до проекту погодилися колишні випускники школи — нині студенти Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Згодом експозицію буде передано до музею Майдану, який створюють. 

У Запоріжжі вийшли на вулицю доведені до відчаю працівники місцевого державного підприємства «Кремнійполімер», які вже два місяці отримують зарплату з величезними труднощами. Виробнича діяльність підприємства паралізована через заблокування рахунків. Робітники зібралися під будинком обласної влади, щоб привернути увагу громадськості. Своє письмове звернення мітингувальники передали в. о. голови Запорізької ОДА Костянтинові Брилю. За півгодини питання щодо розблокування рахунків вдалося вирішити, арешт було знято, робітникам пообіцяли виплатити зарплату. А мітингувальникам роз’яснили: арешт скасовують за рішенням суду через клопотання арбітражного керуючого, та виконавча служба може накласти арешт на рахунок повторно. Досягши свого, страйкарі повернулися на робочі місця. 

У четвер донецький «Шахтар» зійдеться у першому матчі чвертьфінальної дуелі Ліги Європи з португальською «Брагою». Результат наступної гри,  напевне, істотно відрізнятиметься від розгромного у протистоянні нещодавніх принципових суперників  «Шахтаря» і «Металіста». «На жаль, у чемпіонаті України з’явилися такі ігри. Команда, яка б’ється за чемпіонство і грає в Лізі Європи, проти команди, зібраної поспіхом. Жоден тренер нічого не зможе зробити із гравцями, яким не платять уже цілий рік», — бідкався у п’ятницю Мірча Луческу. 

Усе змішалося і призвело до трагікомічного шарварку в квартирі донеччан Н. настільки, що таке навіть не снилося класичним персонажам у горопашному домі Облонських! Глава родини і його перший заступник, дізнавшись про зв’язок сина з українськими «карателями», збагнули, що відтепер не можуть жити з ним в одній квартирі. По-перше, він опинився по той бік лінії розмежування. А, по-друге, повертатися молодикові вже не було куди: в його кімнаті, а також у батьківській спальні й вітальні тісно набилися, немов оселедці у діжці, горілчаний дух, тютюновий дим, повні й порожні пляшки, зброя, військова амуніція, «віджаті» речі, а проміж них четверо носіїв усього цього добра. «Будемо охороняти вашу хату від «укропів», бо вони загарбники і хочуть витурити нас звідси!» — популярно пояснив свої наміри один із них. А господарі не могли не повірити непроханим постояльцям, яким видніше. Тим більш, що вони з автоматами. Жити без сина у квартирі батькам стало помітно тісніше і сумніше. Адже перегодя вони несподівано дізналися, що не мають доступу до власних кухні, ванної кімнати і туалету. «Ти хто такий? — насупився бородатий «донбаський тракторист» Алібек до чоловіка, який пізнього вечора звично пішов до вбиральні. — І чого, ішак, без дозволу і пропуску тут вештаєшся?» Господар миттєво зрозумів натяк:  комендантську годину ніхто не скасовував навіть у власній хаті.  

Не варто питати, що ви відчуваєте, коли ненароком торкаєтеся увімкненої праски чи гарячої води. А от як почуватиметеся, якщо не матимете змоги забрати руку від розпашілого металу чи змушені будете тримати її в окропі? Приблизно такі самі муки цілодобово місяцями терплять ті, хто страждає від болю і не має змоги його вгамувати. Мої власні спогади про це пекло — далекі, з дитинства: тяжко вимучене обличчя брата, який помирав від саркоми. Україна — п’ята за показником дитячих онкозахворювань: за даними ВООЗ, їх щороку виявляють у тисячі маленьких українців. Найчастіше — рак крові. Лише 47% пацієнтів виліковуються, на відміну від 70% жителів Заходу. Отже, кожна друга дитина помирає від раку, а значить, потребує паліативної допомоги.