Актуальна тема

На зміну ейфорії, якою в регіоні не так давно супроводжувалося захоплення влади донецько-російською хунтою, прийшли розчарування, розпач і ненависть до так званої ДНР. Запаси лояльності й терпіння у багатьох місцевих жителів виявилися пропорційними вже майже вичерпаним резервам харчів і коштів, передбачливо зібраних ще за державної влади України. Навіть ті донеччани, яких важко запідозрити у симпатіях до української влади, переконалися: нинішні керманичі самопроголошеної і ніким у світі не визнаної «республіки» є могильниками Донбасу. 

Наш світ за останні сто років змінювався доволі стрімко, можна сказати з ураганною швидкістю. Наприклад, ще на початку ХХ століття автомобіль вважали верхом розкоші, а вже згодом майже кожні десять років відбувався великий науково-технічний прорив у більшості галузей знань. Ми живемо в період віртуалізації та інтелектуалізації господарської діяльності. Причому ці процеси мають не локальний чи епізодичний характер, а набувають дедалі системнішого характеру і поступово охоплюють усе більше господарського простору. 

Років двадцять тому довелось бути на приватному підприємстві, яке іменувало себе м’ясопереробним. Так от, м’ясом там і не пахло. Зате склад був забитий пресованими і мороженими відходами зарубіжних комбікормів. Шкури, кістки, жир. Все, що там мали утилізувати, у нас шляхом сучасних технологій перетворювали у дитячі сосиски й інші делікатеси. Для копченостей теж із-за кордону завозили дерев’яну стружку. Чому, коли в нас своєї вистачає? — Сюди, тобто в Україну, — популярно пояснили мені, — мішок відходів, а після їх реалізації за кордон — мішок грошей…  

Нині, мабуть, немає жодної людини, яка б не допомагала бійцям, котрі несуть службу в зоні АТО. Кожен як може підтримує військових. Своєрідні звіти про добрі справи підготували власні кореспонденти «Урядового кур’єра».  Нині найближчі сусіди-росіяни принесли на українську землю велике зло й трагедію — війну, руїну, смерть. Щоб побороти лихо, наші співвітчизники самовідданістю, пожертвами, гідними справами й за лінією вогню наближають перемогу над агресором та його бойовиками, а отже, й час добра.

Нині соціологи в один голос стверджують: за рівнем тривожності українське суспільство повернулося в 90-ті роки минулого століття. Майже рік воно перебуває в найсильнішому стресі: Майдан, зміна влади, втрата Криму, події на Донбасі. Обговорити, чого насправді бояться українці, зібралися на круглому столі «Страхи українського суспільства: операція без анестезії» фахівці різних напрямів: соціологи, психотерапевти, економічні аналітики. 

Питання надання статусу учасника бойових дій, отримання соціальних гарантій бійцями добровольчих батальйонів, які воюють на сході країни, дуже актуальне. Особливо гостро це відчувається у Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції, яка опікується цією категорією. Про це розмова з очільником служби Артуром ДЕРЕВ’ЯНКОМ. 

Книга «Все буде Україна, або Історії із зони АТО» склалася з текстів, які раніше Олена Степова оприлюднила в соціальній мережі «Фейсбук». Пронизливі розповіді очевидця про те, як люди чинять опір війні, одразу звернули на себе увагу читачів з багатьох країн. Серед перших й «УК» надрукував добірку цих мініатюр. Перший наклад книжки в тисячу примірників дуже скоро довелося додруковувати. Нині волонтери допомагають Олені Степовій зробити переклад її творів п’ятьма мовами світу — ці розповіді чекають в Італії й Франції, Німеччині й Росії. Автор їздить з презентаціями по містах України, а на гроші, зібрані від продажу видання, переправляє в рідний Свердловськ ліки й харчі для тих, хто не може виїхати. На зустрічі з автором люди приходять з листами-трикутничками, що стали оберегами. 

Україна потребує переозброєння, і одна з причин великих людських втрат на сході — це те, що нашій країні не вистачає сучасної високоточної зброї. Про це заявив на брифінгу новопризначений Секретар РНБО Олександр Турчинов. За його словами, передовсім Укроборонпром має розірвати схему, де передбачено участь російської сторони у виготовленні вітчизняної зброї, та перейти на стандарти НАТО. 

Такого висновку дійшли учасники круглого столу «Україна в Європі: мир і розвиток. Агропромисловий сектор України як основа економічного розвитку, регіональної та міжнародної кооперації», що недавно відбувся у Відні. Він хоч і був присвячений питанням розвитку сільського господарства України, та присутні бізнесмени, банкіри й політики не залишили поза увагою події на сході України, наслідки спільних санкцій на вітчизняну, європейську та російську економіки, а також розглянули мирні сценарії стабілізації ситуації.

Фахівці підрахували, що три мільярди землян користуються Інтернетом. В Україні таких близько 20 мільйонів. Зрозуміло, це внесло зміни не лише в поширення інформації, а й істотно впливає на її зміст та якість. Безперечно, нові технології, які формують нові вимоги споживачів інформації, потребують певних змін у роботі журналістів. Як у газетах та журналах, на радіо і телебаченні, так, власне, і в інтернет-виданнях. Які проблеми постають у зв’язку з цим і яке бачення їх розв’язання? Про це йшлося на міжнародній конференції «Трансформація журналістики: цифрові виклики професійним стандартам та медіа-етиці».  

Йду між рядами виставки, аж чую: «Де тут лірична поезія?» Обертаюся. Бабуся ледве несе стос книжок. — Хто ви, звідки? — запитую. — Я Софія Бондар із Гнідина, що на Київщині. Отримала пенсію та й приїхала на виставку. Уже купила видання улюбленої Ліни Костенко, придбала твори Шевченка, дещо з історії. А ще хочу лірики для онуків… 

Відповідь на одвічне гамлетівське запитання нині залежить від президента Сполучених Штатів Америки Барака Обами, на підпис якому будуть передані  відповідні законопроекти, та Адміністрації президента США, прерогативою   якої є надання Україні статусу головного партнера поза НАТО. Чи отримає Україна  військову допомогу  протягом найближчих місяців? Чи будуть розширені санкції проти Росії? Та чи набуде наша країна статус союзника без членства в Північноатлантичному альянсі? Наразі питання залишаються відкритими.