Уже кілька років на Одещині триває війна між маленьким, але доволі заможним містом та обленерго. Було тут і судових позовів, і взаємних скарг і претензій. Дійшли навіть до такої екзотики, як спамова атака: до місцевої ради одномоментно надійшло понад 2 тисячі однакових листів із запитом на інформацію про виконання судового рішення, яке зобов’язувало міську владу укласти з ВАТ «Обленерго» договір оренди майнового комплексу електромереж міста Южне.  

Уже другий тиждень поспіль більшість засобів масової інформації рясніють повідомленнями про те, як батьків із малими дітьми, що прямують залізницею на відпочинок або у справах, провідники намагаються висадити з потягів, інколи навіть серед чистого поля. Причина — тато чи мама не можуть пред’явити оригінал свідоцтва про народження своєї дитини, аби довести її вік. 

«Я  хочу негайно зробити пластичну операцію. Закачати силікон в губи, прибрати чотири ребра, вставити в груди імпланти, щоб бюст був 5-го розміру. Ні, 7-го. А більше буває? Тоді ще більше. Я хочу все й одразу. Ріжте мене як хочете, адже після цього моє життя миттєво стане прекрасним і безтурботним». 

Літні канікули — чи не найкраща нагода для батьків більше поспілкуватися з дітьми. Адже наші чада, вступивши в підлітковий вік, уже скаржаться, що батьки надто мало уваги їм приділяють. Це з’ясувалося під час нещодавно проведеного дослідження «Права дітей в Україні: реалії і виклики після 20 років незалежності». 

…У цьому місті все не так, як зазвичай. Тут кожний зустрічний тебе привітає, сподіваючись на взаємність. Замість вулиць — канали-єрики, замість автомобілів — човни різних конструкцій та потужностей, а замість тротуарів — скрипучі та вузенькі дерев’яні кладки на стовпах. Це маленька «українська Венеція» в дельті могутнього Дунаю. У тому місці, де він багатьма рукавами-гирлами вливається в Чорне море. Звідси, кажуть, і пішла назва міста — Вилкове. Утім, вилківцями тутешні сторожили себе не називають. Усі вони — «липовани». Гордовиті, працелюбні, дужі та гостинні. 

З часу публікації про насущні проблеми підприємства «Електроавтотранс» минув понад рік (23 лютого 2011 р.). Відтоді багато що змінилося. Насамперед, колектив очолив енергійний Роман Чесноков, який зі свіжими і молодими силами взявся вирішувати найболючіші питання. Сам же тролейбусний парк став старішим на рік. При цьому на спідометрі кожної транспортної одиниці додалося по кілька тисяч кілометрів. Водночас зросли ціни на ремонтні роботи, що негативно позначається на стані техніки. Відбулися зміни і в колективі: одні, в пошуках кращого місця роботи, розрахувалися, інші – так само в надії на краще – визначилися тут спробувати трудового щастя. Словом, життя не стояло на місці. 

На нього з’їхались представники 30 міжнародних організацій, посольств, консульств, а також місцевих органів самоврядування, громадських організацій.  

Те, що відбувається нині на дорогах, можна порівняти з бойовими діями. Щоденно на трасах гинуть та одержують поранення десятки людей. Це лише в Україні. Тому й не дивно, що у всьому світі вимоги до учасників дорожнього руху стають дедалі суворішими. Зокрема з 1 липня в Росії  за деякі порушення правил дорожнього руху штрафи збільшено в десятки разів, оскільки там цілком справедливо вважають, що саме таке покарання є найдієвішим засобом впливу на недисциплінованих водіїв. Відтепер за зупинку чи стоянку на пішохідному переході чи ближче ніж за 5 метрів від нього доведеться заплатити 1000 рублів замість 300, як це було раніше. Паркування на трамвайних коліях коштуватиме водієві 1500 рублів замість нинішніх 100. При цьому авто буде затримано і перевезено на спецстоянку, що обійдеться його власникові також у кругленьку суму. Окрім того, у 5 разів підвищено штрафи за різні порушення пішоходами. 

Сучасники небагато знають про цю драматичну подію, яка стала завершальним етапом депортаційних процесів, що відбувалися з вересня 1944 по серпень 1946 року на території Закерзоння (Лемківщина, Посяння (Надсянння), Підляшшя, Холмщина). З теренів, що, відповідно до політичних домовленостей, перейшли до сусідньої Польщі, за твердженням істориків, лише у «довіслянський період» виселили 480 тисяч українців, а в наслідок операції «Вісла» — ще понад 170 тисяч. Тож кожній другій українській родині західних земель випало пережити депортацію протягом 1944—1947 років. 

Протягом останніх кількох днів жителі прилеглих до Південного Бугу територій спостерігають, як гине риба. Береги річки засипані мертвими карасями та бичками. Перші сигнали від відвідувачів міських пляжів «Стрілка» і «Намив», жителів приміських сіл Баловне, Матвіївка, Кір’яківка та представників обласної організації УТМР надійшли до територіального управління МНС та Держекоінспекції ще тиждень тому. Проте, як повідомляють у відомствах, «масової загибелі риби не зафіксовано».