Прошу слова

Неодмінним атрибутом більшості великих українських міст стали магазини секонд хенду, кількість яких рік у рік зростає. Це красномовно свідчить про реальний рівень достатку населення України, яка за часів правління Порошенка здобула сумнівну славу країни з найнижчим у Європі рівнем доходів пересічних жителів.

Торік в останні дні жовтня випала нагода побувати в університеті французького міста Ренн. Із воріт на мене вибігли люди в масках і чорному вбранні: нічого собі зустріч! І лише побачивши гори різьблених гарбузів, що виднілися у всіх переходах, зрозуміла: наближається Геловін, тож студенти перевтілилися в його персонажів.

Цьогорічна осінь тепла і золота, навіть не зважаючи на туман. Люди із задоволенням у вільний час гуляють у парках і скверах, часто цілими родинами. Малеча борсається в кольоровому опалому листі, а школярі з батьками збирають гербарії до учнівських ярмарків. Соцмережі ж просто рясніють фотозвітами з таких прогулянок.

Чергові спроби нарешті домогтися повного припинення вогню і розведення військ на Донбасі знову безуспішні. Точніше, ці зусилля вже вкотре стали ілюстрацією багаторічного ходіння по колу. А чого ж ви чекали? Бо йдеться про двостороннє спільне виконання певних домовленостей. А представники протилежної сторони по той бік лінії розмежування — абсолютно не ті персони, які виконують хоч частину з того, що підписують.

Уже понад місяць в Україні чинна вимога дотримання про­цедур безпеки харчових продуктів у невеликих закладах або пунктах приготування та продажу їжі НАССР (англійська абревіатура) чи ХАССП (українська абревіатура). Що це таке? І чи дотримуються її ті, хто готує шаурму чи форнеті?

Хто про що, а я знов про своє — про радіо. Так-так, саме про те радіо — дротове, застаріле, архаїчне, яке вже давно віджило своє і до якого всім байдуже, крім купки дрімучих пенсіонерів: чіпляються за нього, як реп’яхи при дорозі, бо, бачите, з нудьги і безділля більше нічим зайнятися.

Не знайшла слів, щоб поставити їм запитання. Мене вистачило хіба на те, щоб потиснути руки цим неймовірним жінкам, якимись надзусиллями стримавшись від сліз. Розридалася, на щастя, вже в холі кінотеатру «Україна», де разом із земляками-рівнянами щойно переглянула документальний фільм «Неzламні». Про реальні долі трьох жінок — цивільних полонених російсько-української війни, двоє з яких приїхали, щоб поспілкуватися з нами.

Гадаю, маю повне моральне право розповісти про ситуацію, яка загрожує нашому технікуму, а заодно застерегти інші педагогічні колективи таких само закладів від можливого повторення ситуації. Кажу так, бо свого часу очолював технікум упродовж 16 років, а загалом віддав йому понад 40 років життя.

Майже два десятиліття тому свалявець Василь Шетеля став автором однієї з місцевих сенсацій: він виграв позов до держчиновників у Європейському суді з прав людини. Йому, тодішньому директорові Свалявської районної кіномережі, усередині 1990-х заборгували понад 4 тисячі гривень заробітної плати. Незаконно звільнивши його з роботи, перекладали відповідальність на кіномережу, на той час… ліквідовану. Мовляв, хай вона поверне заборговані гроші.

Державні органи в усьому світі структуровані. Структура загалом схожа, адже майже в кожній країні існує економіка, до якої належить виробництво товарів і послуг. Актуальна і оборона. Навіть Ватикан має збройні сили. Від кого вони можуть захистити — це вже інше питання.

Чи не щодня стрічка миколаївських новин повідомляє про чергові нахабні дійства. Зламали лавочку, відірвали щось від пам’ятника, вирвали квіти на клумбі, вибили скло. Буденність? Так, ці повідомлення стали буденністю. Днями вразила новина від адміністрації Центрального району Миколаєва. У ньому щире обурення діями вандалів, які розбили скло на щойно встановленій зупинці. Навіщо? Що спонукало цих людей трощити нову споруду? Якби щось украли, було б зрозуміло. Нічого не вкрадено, тільки потрощено новий зупинковий комплекс.

Питання щодо реалізації Україною так званої «формули Штайн­маєра» збурило і розкололо українське  суспільство. Одні вбачають тут шлях до миру, інші — до капітуляції з подальшою повною втратою української державності.