Прошу слова

На День Незалежності ми знову плануємо парад. А Путін — знову готує провокації… Прикро, боляче і дуже образливо! За державу. І за себе в ній. Хтось любить себе в Україні (такі ніколи не підуть під кулі), а хтось — навіть сам того не підозрюючи — Україну в собі. Друге набагато складніше:  до цієї когорти, як правило, належать ті, хто не вміє (чи не бажає) багато й красиво говорити. Вони просто йдуть захищати своїх дружин і дітей, друзів, приятелів, онуків і не знайомих їм людей — усіх нас… І завдяки їм ми й наші діти можемо спати спокійно. 

Чи дивилися ви у вічі війні? Чи зазирали ви прямо у вічі кривавій війні, шановні пани депутати? Ні? Чи чекали вас із фронту дружини і маленькі діти? Чи стискалося серце від нестримного болю від загибелі вашого близького друга? 

Війна, яку розгорнула проти України Росія, змусила багатьох з нас кардинально змінити ставлення до речей, які ще донедавна здавалися буденними й звичними. Йдеться не лише про відпочинок у Криму чи про перегляд російських телесеріалів, де грають актори-фанати бандитсько-терористичних «республік» на Донбасі. Є речі, заховані глибше, небезпечна суть яких починає доходити до нас лише зараз. 

Коли за вікном майже плюс 50 (аномалія!), про холод тільки й мрієш. А ось про сувору зиму, що вже не за горами, думати не хочеться. Днями про це нагадав Прем’єр, який ошелешив одкровенням: виявляється, ми до неї зовсім не готові. «Ви обіцяєте не заморозити українців?» — публічно на засіданні уряду запитав він у профільного міністра. 

Зробити весілля незабутнім мріє кожна пара. Не давні традиції і не банальний сценарій, а екстрим та імпровізація стали головною вимогою оригінального свята для сучасних молодят. Чим тільки не дивували світ у день одруження неординарні особи. І фатою завдовжки кілька кілометрів, і бігом через смугу перешкод, і церемонією реєстрації шлюбу під хмарами, під водою, навіть у космосі… 

Земля не зійшла з орбіти, хоч минуло вже кілька тижнів після заборони Мін’юсту брати участь у будь-яких виборах компартіям. А таких в Україні три: усім відома КПУ товариша Симоненка, Комуністична партія України (оновлена) і Комуністична партія робітників і селян. Ці політсили не відповідають вимогам Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів в Україні і заборону пропаганди їхньої символіки». 

Непередбачувані стрибки цін на продукти й товари широкого вжитку змушують багатьох змінювати свої звички. Якщо раніше шампунь чи пральний порошок купувала в найближчому магазині, то тепер всерйоз замислююся: а може, десь є дешевше? І навіть з урахуванням плати за проїзд у маршрутці воліють краще придбати необхідне там, де скидки або якась акція. Але як дізнатися, де, що і за якими цінами продають? Бо ж не будеш обходити всі магазини й супермаркети з надією, що саме тут потрапиш на необхідний товар за вигідною ціною. Миколаївці вихід знайшли. 

В Україні посуха. В’яне рослинність, зникає з колодязів вода. Пересохли малі річки, середні перетворилися на малі, а великі на середні. Навіть Десну в деяких місцях можна перетнути вбрід. 

За повідомленням Deutsche Welle, міністр юстиції Німеччини Гайко Маас заявив про звільнення федерального прокурора Гаральда Ранге у зв’язку «із втратою до нього довіри». Прочитавши цю новину, я одразу ж поставив собі запитання: а що повинен зробити наш прокурор (не обов’язково високого рангу), щоб «втратити довіру»? В українських ЗМІ про «стражів закону» розповідають таке, що їх без суду і слідства, як кажуть, потрібно етапувати років на 10—15 на Соловки чи Колиму. Шкода, щоправда, що ці «віддалені місця» для українських злочинців уже закриті. Та якби були й доступні, то наші прокурори там не сиділи б. Бо українська Феміда не садить їх взагалі. Сліпа вона, коли йдеться про товстосумів, і глуха, бо не чує обурених протестів простих людей стосовно нашого правосуддя.   

Похід в океанаріум — що може бути ліпшим, щоб розважити дітей, знуджених літньою спекою у великому місті? Тим більше, що ось уже кілька років у Києві працює океанаріум «Морська казка», який вигідно розташований біля метро «Дарниця».   

Нам — нащадкам тих, хто пережив Голодомор, — читати інформацію про знищення продуктів у Росії не просто дивно чи незрозуміло, а й образливо. Чесно — якось навіть страшно. До речі, довго не вірилося, бо це якесь збочення. Харчуючись, ми забезпечуємо себе енергією, здатні дихати, працювати і радіти. Публічна страта безголосих символів життя неоднозначно нагадує, що в Росії це саме життя давно нічого не варте. 

Не встигли вщухнути пристрасті навколо пожежі в Черкаському музично-драматичному театрі, що знищила чимало матеріальних цінностей, як запалала міська загальноосвітня школа №12. Вогонь з’явився в побутовому приміщенні на другому поверсі. Першими виявили дим робітники, які виконували ремонтні роботи. Один із них ще до прибуття рятувальників намагався загасити вогонь власноруч, внаслідок чого зазнав отруєння продуктами горіння. Зусиллями рятувальників, які швидко прибули на місце події, пожежу ліквідували. Вогонь устиг знищити побутові речі, які були всередині приміщення. Постраждалого госпіталізували. Загрози його життю немає.