Актуальна тема

Питання повернення наших співгромадян з полону проросійських бойовиків, що нині паплюжать український Донбас, надзвичайно болюче для країни. Особливо для тих, хто щодня очікує звістки від рідних і переговорних груп. Саме з родинами наших полонених на сході земляків зустрівся Президент Петро Порошенко й спробував вселити в них іскру надії.  

Завітавши якось до читальної зали центральної міської бібліотеки міста Дніпра і запитавши «Урядовий кур’єр», з подивом дізналася, що цього року періодичних видань тут не передплачували — міська влада не надала коштів ні на газети й журнали, ні на нову літературу. Відзначила ще один прикрий факт: один читач попросив скопіювати статтю з журналу, але ксерокс не працював, як і дев’ять інших. На їх обслуговування також не було коштів. 

Вони вже два роки серед нас, їх понад півтора мільйона. Майже нічим не відрізняються від інших, окрім того, що більшості з них довелося починати життя наново в буквальному сенсі. Це виклик. І повне перезавантаження. Вони знають, як це — не залежати і все спочатку. Не думають, звідки взяти сили та сенси. А просто починають і вибудовують власну реальність цеглинка за цеглинкою. 

«Урядовий кур’єр» аналізує ситуацію із протидією російській пропаганді у прикордонних регіонах України і стан вітчизняного інформаційного забезпечення. Сьогодні публікації з Чернігівщини та Одещини. 

Так було здавна: гуцули перед виходом з отарами на гірські полонини мусили корчувати на них чагарники і сіянці дерев. Недоглянута полонина була для селянина соромом на всі гори. Але розпочата на початку 90-х земельна реформа (так, до речі, і не завершена) зламала давній устрій господарювання у гірських районах, створивши безліч проблем, які раніше навіть не можна було уявити. 

Якщо у країні розвивається підприємництво, успішно розвивається й економіка загалом. Малий і середній бізнес — це виробництво вітчизняних товарів і надання послуг, робочі місця. В Україні ж, на жаль, очевидні заходи, які могли б позитивно вплинути на розвиток підприємництва (зменшення податкового тиску, дерегуляція, боротьба з корупцією тощо), гальмують або дуже повільно реалізують. Наприклад затягування ухвалення нового Податкового кодексу, який потрібен бізнесу як повітря. Але, можливо, не варто чекати, доки у столиці депутати і чиновники міністерств нарешті рушать у потрібному напрямку? Тим більше, децентралізація дозволяє. То як можна підтримати розвиток малого й середнього бізнесу в регіонах і чого чекають підприємці від влади усіх рівнів? 

До провокацій в окупованому Криму російські спецслужби готувалися, либонь, не один день. Завіса таємничості навколо закриття пунктів пропуску, дозоване просочування чуток про якісь напади на військові об’єкти, скупчення техніки — все це мало посіяти в людях зерна непевності по обидва боки лінії розмежування. 

Здавалося б, коли йдеться про взаємовигідне партнерство, дивно доводити ситуацію до перетягування каната. І все-таки щось подібне зараз відбувається на ринку деревини: його лихоманить. «Як сталося, що лісосіка збільшується, частково діє мораторій на експорт, а деревообробники не можуть забезпечити себе навіть у тих обсягах, що були рік чи два тому?» — запитує голова асоціації «Чернігівлісдеревпром» Валерій Лозицький. Це запитання він озвучив на нараді у Чернігівському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. 

Насильство в сім’ях учасників АТО: реальна проблема чи некоректне запитання? Центр інформації про права людини за підтримки Українського жіночого фонду, організувавши дискусію на цю тему, вирішив винести на широке обговорення досить делікатне, а почасти, як вважають у нашому суспільстві, приватне питання. Щоб розглянути його з різних боків, запросили до діалогу представників Національної поліції, юристів «гарячої лінії» Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда — Україна», які надають юридичну допомогу особам, що опинилися в некомфортній ситуації, а також демобілізованих бійців. Воєнні дії стали чинником, який загострив проблему насилля в родині. 

Пригадую, як у 2006-му неподалік Рівного в чудовій лісовій місцині урочисто відкрили велике модернізоване сирітське містечко. Тут, розповідала обласна влада, є все для повноцінного життя та розвитку дітвори, тож ось-ось сюди заселяться вихованці тих інтернатів, де жодних нормальних умов. Оскільки відкриття приурочили до віп-візиту (чи то Президента, чи то Прем’єра, вже й не пригадаю), дітей разом із вихователями таки привезли. На один день. Нині у цій олександрійській школі-інтернаті лише… дві дитини-сироти. Але з бюджету області на її утримання надають 5 мільйонів гривень на рік: заклад став «загальноосвітньою школою-інтернатом», тож тепер сюди залюбки беруть дітей, у яких є батьки. Скажімо, тих, у кого проблеми в сім’ях. Ось тільки чи розв’язує такий підхід проблеми? І чи не занадто це дорого для бідної держави: є у матері проблема із сином-підлітком — прилаштуємо його в інтернат. І матері добре, й заклад «заповнений». 

Гібридну війну, що вповзла в Україну, є підстави порівняти з бридкою отруйною гідрою, яку цинічний і підступний сусід свідомо випустив зі свого серпентарію, де цих змій аж кишить, оскільки їх свідомо тут вирощують. Але парадокс агресії кремлівського гаддя в тому, що російськомовні жителі Донбасу, яких буцімто вирішили захистити від «хунти», замість того щоб радіти, почали тікати звідси куди завгодно. Інші жителі Донецька — насамперед молодші — виїжджали тимчасово, оскільки сподівалися, що через місяць-другий це жахіття припиниться і можна буде повернутися до рідних домівок. Чимало потерпілих поїхали пересидіти лихий час до «російських братів». 

Україна посідає перше місце у світі за кількістю сміття на душу населення. Утім, про цю сумну статистику останнім часом згадували нечасто. Трагедія на грибовицькому сміттєзвалищі змусила голосніше заговорити про споконвічну проблему відходів чи не всі регіони. І Волинь — не виняток.