Прошу слова

Скажу з власного досвіду: революції гідності «підбиває» печатка, якою безальтернативно володіє чиновник. Вона має в нашій державі більшу вагу, ніж громадянин. Хоч її, печатку, можна загубити, поновити, підробити, є чимало фірм, які її клепають, але вона все ж цінується вище, ніж особа. 

В одному з дворів, що в центрі Миколаєва, побачила таку картинку. Четверо молодих людей, хлопці та дівчата, діставали з благодійницької прозорої скриньки гроші та розпихали їх по кишенях. Спокійно так, зі знанням справи. Просто відкрили днище й дістали пожертвувані гривні. Питаю: «Вам не соромно?» У відповідь — хихикання та «відстаньте, тітко». Цих хлопців та дівчат на центральній вулиці чимало. Стоять у кожному кварталі. Певно, територію поділено. Підходять, жалісно просять пожертвувати на рятування життя дитини. З акторською майстерністю «дістають» усіх, хто трапляється на шляху. Звісно ж, кидала в ту скриньку якісь дрібні кошти. Сама собі думала, може, копійчина насправді комусь допоможе. Тепер не кидаю. Після побаченого у дворі.

 «Війна нового типу», «гібридна», «комбінована»… Усі ці поняття мають однакове значення: війна, що порушує усі уявлення про війну, котрі мав сучасний цивілізований світ. Явище має кілька характерних ознак. Насамперед війну не оголошують. «Інвазія» ворожої держави відбувається поступово, під прикриттям нібито «місцевих ополченців» та «добровольців». Це дає змогу державі-завойовнику не нести жодної відповідальності та позиціонувати себе як «третю сторону» на переговорах «воюючих сторін».

Генерал-лейтенант «Г» заявив днями, що хоче створити в українській армії структуру, аналогічну радянському «СМЕРШу». Причому — у своєму безпосередньому підпорядкуванні. Не Президента… Хоча створений 1943-го «Смерть шпигунам» підпорядковувався безпосередньо Сталіну. Цей генерал вочевидь передивився російських серіалів про «мужніх і доблесних» борців зі шпигунами та зрадниками. Офіційна радянська, а нині російська пропаганда багато сказала, написала та зіграла на екранах про успіхи цього ду-у-уже своєрідного підрозділу радянського Міноборони, який на певному етапі Другої світової підміняв у СРСР контррозвідку. Але якщо навіть ці досягнення добре відгодованих бійців внутрішнього фронту й мали місце, не варто забувати й про інший бік медалі.

— Голова зараз дуже зайнятий, — грайливо всміхнулася лише кутиками напомаджених вуст жіночка біля дверей керівника сільської ради. — Та заходьте, заходьте, бо вам теж це цікаво буде, — тепер вона вже відверто засміялася. — Адже війська ці… як їх? Антипу… Ні! Протипо… Знову не так!… Коротше, війська ППО є не в кожному селі! 

Через війну українці починають потроху розбиратися в тонкощах інформаційної політики. Багато людей уже зрозуміли, що Росія ще задовго до «градів» і «буків» почала гебельсівський теле- і радіообстріл нашої країни. Бомбить вона давно і послідовно не тільки відверто брехливими новинами і псевдоаналітикою, а й серіалами та книгами з героями, котрі до вподоби люмпенам. Менти, спецназ, «хороші» бандити... Ми якось забули, що сильний герой — один з елементів інформаційної політики. На нього рівняються діти і молодь. Колись завдання прославлення наділених силою і почуттям справедливості особистостей виконувала народна творчість. Згадайте Котигорошка і Кирила Кожум’яку. 

Осінь уже на порозі, а разом з нею і початок нового навчального року. Однак питання щодо економії енергоносіїв у навчальних закладах у період опалювального сезону залишається відкритим. Приміром, столична влада розробляє систему оптимізації навчальних закладів у осінньо-зимовий період. Пропонують два варіанти розв’язання проблеми. Перший — введення двох семестрів без осінніх та весняних канікул із подовженням зимових до півтора місяця, з 15 грудня до 1 лютого. Радник Київського міського голови з гуманітарних питань Ганна Старостенко повідомила, що перехід на двосеместрову форму навчання дасть місту змогу зекономити 7 мільйонів гривень. 

Те, що відбувається сьогодні в Україні й з Україною, важко сприймати без душевного болю. А ще людині з нормальною психікою важко втямити логіку чоловіка, який тривалий час задурманював голови власному народу, фактично натравивши його на землю країни-сусіда. Спочатку він відрікся від «зелених чоловічків», які «зненацька» з’явились у Криму, і, що дивує, – йому це вибачили. Не розіп’яли за облудну брехню, а мали б. Потім він, дивлячись в очі з телеекранів і відеороликів в Інтернеті, підло брехав усьому світові, переконуючи, що Росія тут ні до чого — то українці самі не можуть навести лад у власній хаті.  

Соціальні мережі наповнені пропозиціями створити батальйон «Бюрократ-1» і терміново відрядити його в зону АТО. Таке застосування — чиновникам, які понад чотири місяці не спромоглися належно озброїти війська, а особливо добровольчі батальйони. Лише позавчора — після ультиматуму міністра внутрішніх справ, після засідання Кабміну під жорстким головуванням Арсенія Яценюка, після акцій громадськості, зокрема пікету під Адміністрацією Президента у День Незалежності, після надривного крику до всіх і вся командирів батальйонів, волонтерів, родичів бійців — справа зрушила з місця. 

Напередодні нашого національного свята була у справах поблизу метро «Лук’янівська» і спостерігала цікаву картину. Підлітки з відрами і пензликами в руках фарбували паркан у синьо-жовті кольори. «Наш подарунок Києву до Дня Незалежності», — пояснили хлопці. Столична молодь організувала таку акцію через соціальні мережі. Охочих долучилося до неї чимало.  

Хочу поділитися з шановною громадою читачів «Урядового кур’єра» міркуваннями про те, як потрібно вшанувати пам’ять Героїв, які поклали свої голови за волю України. По всій Європі стоять кенотафи в пам’ять про загиблих у Першій та Другій світових війнах, меморіали на честь борців за незалежність. І тільки на теренах колишнього СРСР, які сучасна Росія позиціонує як регіони своїх «стратегічних інте  ресів», чомусь одні мертві завжди були кращі від інших.  

Ніби тільки вчора розмовляла з Олександром Суліцьким. Він поспішав, адже батальйон територіальної самооборони Рівненщини «Горинь», до якого записався добровольцем, саме вирушав у зону АТО. «Ви можете телефонувати мені на цей номер», — сказав упевнено, з надією. Картаю себе за те, що не встигла зателефонувати, аби підтримати духом, передати привіт від земляків…