Прошу слова

Стояти на сторожі українського слова завжди було не тільки важко, а й небезпечно. І стосується це не тільки українців. Так, у Москві триває театр абсурду, точніше, судилище над громадянкою Російської Федерації Наталією Шаріною. Це прізвище наші співвітчизники давно запам’ятали з телевізійних сюжетів. Шаріна тривалий час була директором Бібліотеки української літератури в російській столиці. 

Існує мирна правова європейська форма прямої демократії — єдина альтернатива таким малоефективним способам впливу на владу як демонстрації, мітинги чи блокування роботи парламенту, а тим паче — силовим формам протесту, наслідки яких можуть бути значно шкідливішими, ніж обставини, які вони змінять. Йдеться про референдум. 

Новий рівень цивілізації стукає у двері. Багато країн, серед яких і Україна, не дотяглись і до нинішніх за рівнем доходів демократій, можливості розвитку особистості. Але наше жіноцтво, безумовно, буде активним творцем нової цивілізації. Чому виникла така думка і чи має вона право на існування? Поміркуймо разом. 

Ви чули, щоб хтось із закордонних експертів приїжджав в Україну пропагувати набутий в нашій країні досвід? А чи бачили високопосадовця, який зголосився цей досвід поширювати в 95 країнах? Скажете, що в це важко повірити. Мовляв, для нас звичне інше: поїздки за бюджетні кошти для вивчення закордонних надбань. На жаль, коефіцієнт тих подорожей майже нульовий. 

Одна доброчинна організація виростила для своїх членів саджанці фруктових дерев, і знайомий, який має безпосередній стосунок до цієї організації, привіз нам молоденькі яблуні та груші. Тому що знав, що в нас біля будинку є ділянка, де їх можна посадити. У причепі його авто лежав добрий оберемок цих деревець. Але так багато нам не треба було, я взяв тільки певні сорти яблунь. 

Для мене земля — основа, як і для моєї бабусі (на жаль, покійної), яка у свій столітній ювілей згадувала: «Продали ми з Кузьмою воли і зіп’ялися на коні. А тут революція. Я йду на базар пішки, а вони на моїх конях їдуть. Хто їде? Та ті, що раніше були ледарями і п’яницями». Коли вона казала це, її очі ставали жвавими і горіли люттю до тих, хто «їхав», і водночас ніби гладили землю, хоч то ж була праця: свою приватну власність вона з дідом почала з того, що взяла на виплат у банку ділянку і обживала її буквально з куреня. Та й нині світяться очі до землі, але в землевласників (так юридично називають власників земельних наділів) — не в багатьох. 

Новина шокувала Миколаїв: з яхти, що брала участь в останній цьогорічній регаті, випав чоловік. Урятувати його не змогли. Доки човен зупинив хід, доки людині кинули рятівний круг, сталося непоправне. Річка буквально втягла чоловіка у свої глибини, не надавши йому жодного шансу на спасіння. Потонув відомий миколаївський фотожурналіст Юрій Першин. Його добре знало чи не півміста: всі журналісти, працівники творчих професій, яхтсмени, політики, молодята, яких знімав на весіллях. Знали як найкращого миколаївського фотографа, як оптиміста та балагура, добру, чуйну людину. Він настільки любив життя, що ловив кожну його мить за допомогою камери, з якою не розставався ніколи. 

Якими є чи якими мають бути норми й правила медійної роботи в умовах інформаційної війни? Як розмежувати роботу ЗМІ, якими опікується Держкомтелерадіо, Мінінформполітики й певні підрозділи Міноборони? Гадаю, один із варіантів може бути таким. Відповідно до чинного законодавства, від журналістів вимагається говорити лише правду і подавати її в максимально можливій повноті. Займатися пропагандою журналістам заборонено. 

Спілкуючись із подругами, в яких є діти, часто згадую анекдот, суть якого така. Син питає маму, чи піде вона на батьківські збори, і у відповідь чує, що родина їде відпочивати в Єгипет. Адже це коштує дешевше, ніж піти до школи. До речі, на переконання більшості родин, батьківські збори не даремно саме так називаються, адже на них завжди на щось збирають гроші. 

Виповнюється 20 років, як започаткували Міжнародний день Чорного моря. Ідея його відзначення — привернення уваги для поліпшення стану моря. Чорне море потребує особливої уваги, адже воно разом з Азовським — найвіддаленіші моря Світового океану. До того ж, вони майже ізольовані: ширина протоки Босфор у найвужчому місці становить лише 700 м. А до Атлантики їх ще дві. За цих умов море дуже вразливе до будь-якого негативного впливу, насамперед — людини. Годі й говорити, що цей вплив значний і різноманітний. 

Світ заполонив інтернет, і в населення з’явилося скептичне ставлення до газет. А даремно. Газета — великий винахід людства. Вона один з найперших засобів масової інформації. У Радянському Союзі не було опозиційних газет, бо не було й визнаної законом опозиції. Газети були рупором держави і своєрідним органом влади. Друкували в них інформацію, яку хотіла суспільству нав’язати влада. Читання газет було таким самим ритуалом, як і перегляд телепрограми «Час», яка щоденно з’являлася на телеекрані о 21.00 за місцевим часом. У радіомовленні чільне місце посідав репродуктор, хатній варіант якого в народі називали «брехунцем». Хай і спотворену, але певну інформацію все-таки можна було отримати з цих ЗМІ.

«Елітний чоловічий клуб набирає танцівниць віком від 18 років. Індивідуальний графік роботи. Взуття, костюми — за рахунок клубу. Досвід не обов’язковий. Навчання безкоштовне. Розглянемо кандидатури студенток. Іногороднім допоможемо із житлом. Зарплата — від 30000 гривень».