Цими днями, а точніше 10 серпня, бразильський сенат скерував справу президентки Ділми Руссефф до суду, який відбудеться наприкінці серпня й може завершитися її імпічментом. Трішки раніше національна виборча комісія Венесуели повідомила, що тамтешня опозиція успішно пройшла перший етап на шляху до проведення референдуму про відкликання президента Ніколаса Мадуро. І що нам, здавалося б, до цих новин, що надійшли десь із протилежного боку земної кулі? Хіба позаздрити. Там, виявляється, люди, не задоволені керівником держави, можуть домагатися його відставки цілком законним і процедурно оформленим чином. Так, у Латинській Америці. У тому регіоні, де путчі, герильї та військові перевороти ще донедавна були ледь не головною формою боротьби за владу. У Болівії від часу здобуття незалежності 1825 року фахівці зафіксували 200 переворотів — у середньому частіше ніж раз на рік. У Венесуелі до 1958 року історія теж складалася переважно з послідовних диктатур, громадянських воєн та хунт. Часу і нагод, щоб уповні оцінити всі принади енергійних насильницьких змін у суспільстві, було хоч греблю гати. І ось років із 20 тому гарячі латиноамериканські хлопці вирішили, схоже, що варто пошукати інших методів політичного буцання.
Прошу слова
«Як я буду почувати себе в 64? Чи мене так само будуть ненавидіти всі ці діти вулиць і супермаркетів, як сьогодні я ненавиджу всіх, кому за 40 і хто вже встиг окопатись на зелених пагорбах цього життя, якраз із сонячного його боку?» — розмірковував юний герой роману Сергія Жадана «Депеш мод». Людина, яка виходила у відкрите море самостійного життя, вже зневірена, бачила перед собою зачинені двері, не знала, що їй робити і чим вона хоче займатися. Покоління, втрачене через байдужість, пасивність, песимізм. Жадан написав про молодь першої половини 1990-х, людей без духовних орієнтирів, переважно студентів, які начебто вже мали б визначитися з майбутнім. Можна, звичайно, насміхатися з інфантилізму цих інертних хлопців, однак хто був юним у ті непевні після розвалу СРСР роки, той принаймні їх зрозуміє.
Йтиметься далеко не про футбол. Хоча, можливо, саме уболівальники й фанати цього виду спорту якнайглибше зрозуміють згаданий вислів, бо й вони разом з мільйонами українців стали заручниками ситуації, коли в нашому повсякденному побуті балом править всемогутній монополіст-комунальник. Адже ні без електрики, ні без тепла, ні без води, як то кажуть, ані сюди, ані туди. Тож які б тарифи нам не накручували, якої б якості послуги не надавали, все одно за браком альтернативи ми змушені йти до них на поклін і беззастережно приймати їхні умови та розцінки.
Навряд чи хоч когось із громадян України залишило байдужим рішення сейму Польщі про визнання Волинської трагедії 1943 року геноцидом поляків з боку українців. Чимало наших співвітчизників вважають цілком адекватною відповіддю внесення на розгляд Верховної Ради «дзеркальної» постанови, якою згадуване криваве польсько-українське протистояння теж оголосять геноцидом, але вже з боку поляків щодо українців. Наших громадян (незалежно від їхньої національності) чи не найбільше образило те, що скандальне рішення ухвалено у країні, яка вже традиційно є нашим неофіційним адвокатом у Євросоюзі. Однак не варто забувати як про потужне проросійське лобі у Польщі, так і про те, що згадуваний проект ухвали сейму перебував на її розгляді вже щонайменше кілька років.
У Польщі відбулися Світові дні молоді за участі Папи Римського Франциска І під гаслами християнського милосердя. Минуло кілька тижнів, ніби й пристрасті в мені вляглися, а були вони різними... Та значуще оцінюється на відстані.
Ознайомившись в інтернеті з матеріалами наради під головуванням міністра фінансів Олександра Данилюка, на якій обговорювали питання фінансування професійно-технічної освіти, не можу не висловити свою думку з цього приводу. Як зазначив міністр, «25 років держава виконувала соціальну функцію, навчаючи в цих ПТУ людей, яким нині на ринку праці важко знайти роботу, оскільки великі роботодавці стверджують, що їм ці фахівці не потрібні. Роботодавці створили власну мережу підготовки і готують у ній своїх фахівців, і тому ми 25 років витрачали кошти не зрозуміло на що». Ось так. Я ж вважаю, що держава не фінансуватиме неефективні інституції. Бо це кошти платників податків. Соціальна функція має бути соціальною функцією, і Міністерство соціальної політики повинне напрацьовувати механізми.
Увечері зайшов на сайт «Котовласники». Приплентав сюди пішки, бо йдеться про звичайну дерев’яну лавочку під розлогою шовковицею біля одного із сільських дворів, де зазвичай збираються погомоніти місцеві бабці. Звідки ця жартівлива назва? Бо колишні власники рогатої та іншої худоби тепер спроможні утримувати в господарстві тільки котів.
Боротьба з МАФами на Харківському масиві в Києві триває вже давно. Як і в усій країні. Зазвичай вона закінчувалась… нічим.
Цими днями в Сумах відбулося перше засідання щойно створеної експертної ради з підтримки книговидавничої справи та книгорозповсюдження. До її складу ввійшли представники не тільки міської влади, а й місцеві письменники, журналісти, видавці, науковці, краєзнавці. Одне слово, ті, хто знається на високоякісній і добротній книжці, що, як і гарна пісня, допомагає будувати й жити.
Спочатку — Павло Шеремет. 65-й із журналістів, убитих за 25 років незалежності. Наче криваве застереження всім нам: дозволиш собі щось більше, ніж «прийшов — побачив — написав», і тобі буде те саме. Страшно? Не лукавитиму: страшно.
Ми звикаємо до стрибків цін на продукти харчування. Нещодавно українців шокувала вартість гречки: кілограм крупів — у межах півсотні гривень. Пізніше вразило подорожчання помідорів. На столичному ринку «Дніпро» (на масиві Борщагівка), ціни на якому вважаються одними з найдемократичніших у місті, в середині липня вони коштували по 30—35 гривень за кілограм. В останній декаді місяця їхня вартість була вже від 20 до 30 гривень. Є й дешевші, але низької якості.
«За минулу добу в зоні проведення АТО загинули семеро українських військовослужбовців, ще 14 зазнали поранення». Про це під час традиційного брифінгу повідомив спікер АП України з питань АТО Андрій Лисенко.