Перефразовуючи відомий вислів  одного з головних персонажів творчості Ільфа і Петрова, скажемо: Бразилія — це наша мрія і жодному жеребу зась торкатися її «брудними» лапами. Однак і білі штани  та білі сорочки, як мріяв колись великий комбінатор, який понад усе хотів побувати на карнавалі в Ріо-де-Жанейро,  ще шити зарано.
Заключний тур кваліфікації до чемпіонату світу-2014 приніс українським уболівальникам дві новини. Перша невтішна: на лондонському «Вемблі» господарі поля все-таки дотиснули непоступливих поляків і зберегли за собою перший рядок турнірної таблиці. Підопічні Роя Ходжсона в десяти матчах не зазнали жодної поразки, а в двох останніх зустрічах перемогли конкурентів — збірні Чорногорії і Польщі із загальним рахунком  6:1. Таким чином родоначальники футболу напряму кваліфікувалися до числа фіналістів бразильського мундіалю. 

Починаючи з березня нинішнього року українська збірна змушена була грати під девізом «перемога або смерть». Під ним слід розуміти крах усіх надій на участь у наступній світовій першості. Руслан Ротань з партнерами витримали цей неймовірний марафон, обігравши на чужих полях прямих конкурентів у боротьбі за путівку в Бразилію — Чорногорію і Польщу.  
Коли до заповітної мети залишився практично один крок, вражена подібною психологічною міццю, над нами змилостивилася футбольна фортуна.

Навесні нинішнього року підопічні Михайла Фоменка перебували в передінфарктному стані. Проваливши старт відбірного турніру до чемпіонату світу-2014, наші футболісти в своїй групі розташувалися позаду не тільки фаворитів — Англії, Чорногорії, Польщі. Анатолій Тимощук з партнерами поступалися навіть команді Молдови, яка в найкращі для себе часи не входила до першої сотні світового рейтингу ФІФА. Українська збірна випереджала тільки Сан-Марино…  

Хоч би як хотілося, зовсім без політики  в суботньому протистоянні чемпіона світу в суперважкій вазі за версіями  WBО, IBF, IBO та WBA Володимира Кличка і регулярного чемпіона за версією WBA Олександра Повєткіна не обійшлося.  Для частини вболівальників зустріч боксерів стала органічним продовженням недавніх торгових війн, тож і «побоювалися»  деякі форумчани у соцмережах, чи на зацікавиться результатами бою головний санітарний лікар сусідньої держави; дехто проводив паралель між поєдинком та гео- політичним вибором України, дехто нагадував, звідки насправді «єсть пошла» Русь.

Ще кілька років тому важко було повірити, що одним із центральних матчів осінньої частини чемпіонату буде  гра   «Дніпро» — «Металіст». Адже протягом десятиріч у вітчизняному футболі підвищену увагу, як правило, викликали зустрічі за участю двох фаворитів — донецького «Шахтаря» і київського «Динамо».
Стосунки між новими лідерами Прем’єр-ліги із самого початку складалися непросто. Ще напередодні гри офіційний сайт дніпропетровців розпочав психологічну атаку на суперників щодо кількості легіонерів, які можуть одночасно перебувати на полі. Як відомо, серед ключових виконавців Мирона Маркевича лише один гравець народився в нашій країні — захисник Павло Ксенз. Троє інших, які прийняли українське громадянство, — воротар Володимир Дишленкович і форвард Марко Девіч — вихованці сербського футболу, опорний півзахисник Едмар опановував ази гри у Бразилії. 

Йшла 74-а хвилина матчу «Рапід» — «Динамо». Коли з лави запасних київської команди піднявся Лукман Аруна, автор цих рядків приречено сказав своєму сусідові по ложі преси віденського стадіону:

— Нігерійський легіонер змінює Беланду, щоб додати надійності в середині поля. Однак  додасть лише головного болю.

На жаль, сталося саме так. Уже в компенсований арбітром час свіжий і повний сил півзахисник не зумів використати фантастичний момент, який для нього створив гравець господарів. А під завісу зустрічі, наче необстріляний новачок, втратив м’яч біля центрального кола. Так в останній момент динамівці випустили з рук жадану перемогу. 

Воротар нашої команди так і не зміг зберегти ворота сухими, бо ще в першому таймі пішла злива. Цей застарілий жарт футбольної середи у Донецьку почали згадувати неспроста, адже ще вранці задощило. Дехто навіть нарікав: мовляв, негоду привезла із собою з Англії звикла до неї команда суперників. Тому зважаючи на погодні умови, завсідники «Донбас Арени» у перерві між приготуваннями парасоль, плащів тощо робили свій прогноз: чого-чого, а сухого нічийного результату ввечері не повинно бути. Зрештою, так і сталося, та все за порядком. 

Група українських футбольних функціонерів на чолі з президентом ФФУ Анатолієм Коньковим нині перебуває у штаб-квартирі ФІФА у Швейцарії. Українці намагатимуться переконати футбольних чиновників пом’якшити покарання, передбачене вердиктом Дисциплінарного комітету ФІФА, винесеним після матчу Україна — Сан-Марино.

Матчі між двома клубами зі столиці Донбасу оглядачі за звичкою називають донецьким дербі. З цим важко погодитися, адже термін, який прийшов до нас із Великої Британії, означає, насамперед, найвищий градус протистояння гідних конкурентів. А от у зустрічах між «Шахтарем» і «Металургом» місцевим уболівальникам про це залишалося лише мріяти. За всю історію виступів на найвищому рівні чинний чемпіон і володар Кубка країни не програвав жодного разу. До того ж у 32 іграх гості лише двічі спромоглися завершити поєдинок унічию.  

На стадії 1/16  розіграшу у боротьбі за почесний трофей долучилися клуби Прем’єр-ліги. Для семи з них стартова гра другого за значенням вітчизняного турніру виявилася водночас останньою. Можна зрозуміти керівників «Таврії». Команда глибоко загрузла на дні турнірної таблиці — перед кримською командою дедалі реальніше вимальовується невесела перспектива прощання з елітним дивізіоном.
Тому в Черкаси на зустріч із командою другої ліги Сергій Назаренко, Максим Калиниченко та їхні  партнери не поїхали. Замість випробуваних бійців аутсайдера ліги представляв молодіжний склад сімферопольців, який до того ж добирався до обласного центру автобусом. Господар поля — місцевий «Славутич», лідер у своєму дивізіоні, сповна скористався своїм шансом і вийшов у наступне коло змагань.