Актуальна тема

Представникам Асамблеї народів Луганщини у нинішніх умовах стає дедалі важче працювати: багато хто з активістів національно-культурних товариств опинився на території, підконтрольній терористам, інші змушені звідти рятуватися. Під час зустрічі представників нацменшин та влади у Сєверодонецьку голова Луганської ОДА Геннадій Москаль зазначив: «Політики не зробили висновків ні з карабаського конфлікту, ні з воєнних колізій Придністров’я». А ось люди, яким два десятки років тому вже довелося покинути рідні домівки і майно заради мирного та вільного життя для своїх дітей, добре знають, як жити на територіях, де панує воєнна агресія і безлад. І все-таки вони не сумують і сподіваються на краще.

На столі генерального директора білоцерківського науково-технічного підприємства «Укрпромекспорт» Юрія Москаленка — невеликий стос листівок від дітей формату А-4. На одній з них — пташка на тлі прапора і надпис: «Єдина країна». На інших малюнках надписи: «Повертайтесь живими», «З нами Бог і Україна», «Бажаю вам надії, віри і добра. Ми ваші янголята» — це від третьокласниці Тетяни Швець. На листівці десятирічного хлопчика посміхається сонечко — «Хай буде мир. Чекаємо», шестирічна Катя Войтенко підписала малюнок: «Слава героям».  

Відомо, що про Слов’янськ уся країна заговорила 12 квітня, коли його колишній міський голова Неля Штепа відкрила терористам-сепаратистам двері міста, а кілька тисяч жителів, які зібралися біля міськвідділу міліції, висловили солідарність із загарбниками. Саме у Слов’янську в той час жорстоко закатували депутата міськради Горлівки Володимира Рибака, який не дозволив паплюжити український прапор, і студента Київської політехніки Юрія Поправка. Згодом місто стало «гарячою точкою», а його жителі побігли туди, де не стріляють. 

Перед цьогорічними виборами — і президентськими, і останніми перегонами  до Верховної Ради — багато хто, відповідаючи на суспільний запит, знову обіцяв здійснити в країні децентралізацію і деконцентрацію владних повноважень, що, за словами Президента України Петра Порошенка, дасть можливість достеменно з’ясувати, хто кого годує. 

Не минає й дня, щоб до редакції не дзвонили вимушені переселенці та не запитували, куди їм звертатись із різних побутових питань. Передовсім ці люди мають дві основні проблеми: по-перше, їм потрібно знайти житло; по-друге, потрібна робота, бо якщо навіть маєш дах над головою, та не маєш за що жити, теж невесело. З помешканням тим, хто не має коштів, щоб його орендувати, допомагають державні й волонтерські структури. Якщо йдеться про пошук роботи, то тут варто потурбуватися самому. Пошукати вакансії — чи за допомогою служб зайнятості, чи на спеціалізованих ресурсах, чи й навіть знайомих розпитати… Роботи, як з’ясував «Урядовий кур’єр», вистачає, можливо, не завжди вона така високооплачувана, як дехто бажав би. Звідси інколи й виникають непорозуміння чи образи з боку переселенців. На якісь преференції тут сподіватися не варто, але ж починати з чогось на новому місці треба, а не чекати манни небесної. 

Популярний російський актор, який нещодавно «прославився» тим, що під час тимчасового перемир’я стріляв у Донецьку з великокаліберного кулемета бойовиків у бік позицій українських військ, гарячково шукаючи «відмазку», щось бовкнув про постріли у повітря та салют… Отож якщо виходити з цієї убогої і цинічної логіки, мешканці обласного центру останнім часом даремно днюють і ночують у напівтемних сирих підвалах чи взагалі залишають межі міста — виявляється, озброєні представники самопроголошеної «ДНР», які контролюють більшість території міста, просто салютують. Буває, зі стрілецької зброї, а буває, із мінометів, важких гармат чи систем залпового вогню «Град».  

Центр європейської солідарності, що в польському місті Гданську, провів конференцію на підтримку місцевої демократії «Солідарність — у нас самих». Назва символічна: саме в Гданську зародилася польська «Солідарність» як громадський рух. І саме вона стала символом змін для всього світу. Мабуть, саме тому і в місцевому самоврядуванні цей термін  доречний, адже тут багато залежить (чи принаймні мало б залежати) від громади. 

Прохолодний осінній день ще на один крок наблизив зиму. А у Чернігівському базовому військовому госпіталі, де на лікуванні нині перебуває 28 поранених і травмованих у зоні АТО, — тепло, тут створено умови, за яких і стіни лікують. Завдяки медперсоналу й волонтерам на чолі з Іриною Тимофієвою побут у госпіталі облаштовано максимально комфортно. У перев’язочних палатах встановлено два обігрівачі, у хірургічному і терапевтичному відділеннях — телевізори і чайники. Саме волонтери за потреби домовляються про магнітно-резонансний томограф, якого немає в госпіталі, та безкоштовно привозять його. 

Як на мене, то cправді набагато краще, як у пісні Юрія Антонова, гуляти Тінистою вулицею або Садовим провулком, ніж марширувати під революційні гімни Ленінськими проспектами, бульварами Воровського та набережними Куйбишева (додайте свої варіанти з вашого оточення). Інститут національної пам’яті наголошує, що в умовах війни топоніміка перестала бути питанням лише гуманітарної політики. Тому вчені разом із чернігівською владою створили посібник для сільських, селищних і міських рад про те, як перейменовувати вулиці. Юристи описали процедуру, а історики навели біографії осіб, які боролись проти української державності та чинили злочини проти прав людини. 

Під час круглого столу «Виховуємо патріотів: національно свідомих та сильних духом» науковці та педагоги дискутували, що впливає на патріотизм. Події в Криму та на сході України свідчать: в українських школах та гімназіях любов та повага школярів до країни й прапора — не порожні слова. Деякі дорослі, що театрально прикладали руку до серця, коли звучав гімн України, переметнулися на бік Росії. Ніякого патріотизму у них не було. А в дітей — був. Недаремно школярі у Євпаторії, Ялті, Севастополі, Луганську та інших містах і містечках прийшли на випускний у вишиванках, хоч у травні це вже було небезпечно.  

Проникливі рядки вірша українського класика Володимира Сосюри «Любіть Україну», написані буремного 1944-го, свого часу вже супроводжувалися сумнозвісними подіями. Починаючи з 1951 року, на поета причепили ярлик «буржуазного націоналіста» і затято шельмували протягом наступних років. А коли у 1958-му всі безпідставні звинувачення нарешті зняли, ніхто не міг подумати, що хтось колись знову наважиться знайти «націоналістичні рецидиви» в цій поезії. Втім сталося: керівні «освітяни» самопроголошеної «ДНР» викреслили вірш «Любіть Україну» зі шкільної програми учнів, які навчаються на окупованій території.  

У зв’язку з посушливою погодою, що переважає цієї осені на території  України, Київська область вже тривалий час потерпає від пожеж у місцях залягання торфу. Специфіка гасіння торф’яних пожеж вирізняється своєю довготривалістю через захоплення великих площ, високою стійкістю горіння і величезною кількістю утворюваного диму. Особливістю гасіння торф’яних пожеж є необхідність подачі води безпосередньо в осередок горіння, який може перебувати на глибині кількох метрів. Зважаючи на складну ситуацію, Державною службою з надзвичайних ситуацій проводиться комплекс заходів з ліквідації загорянь та запобігання виникненню нових осередків. Про це розповів голова ДСНС Сергій Бочковський під час засідання комісії з ТЕП та НС щодо розгляду питання подальшої ліквідації загорянь торф’яних покладів на Київщині.