На Київ цьогоріч чекає масштабне святкування хрещення Русі. Про це можна здогадуватися, читаючи повідомлення про організовану УПЦ Московського патріархату велелюдну хресну ходу. І ця масштабна церковна піар-акція вже охопила країну зі сходу до заходу. Зі Свято-Успенської Святогірської лаври, що в Донецькій області, 3 липня вирушила колона священиків і вірян. Друга група 9 липня вийшла зі Свято-Успенської Почаївської лаври, що у Тернопільській області. Двома потоками паломники, рухаючись назустріч одне одному, зустрінуться в «матері міст руських», за словами Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, у Києво-Печерській лаврі. Все це відбувається під гаслами миру, любові й молитви за Україну. Як повідомляють церковники, хресна хода пройде через 12 єпархій УПЦ МП і завершиться у столиці 27 липня.
Прошу слова
Недавно в Україні відзначали День Дніпра. Не так масштабно, як кілька років тому. Зрештою, коли країну шарпають озброєні сусіди, не до великих святкувань.
Україна у 2015 році посіла друге місце у світі за коефіцієнтом смертності. За даними Центрального розвідувального управління США за минулий рік, обігнала нашу країну в цьому антирейтингу лише африканська країна Лесото, де коефіцієнт смертності на 1000 населення становить 14,89. Також до першої п’ятірки ввійшли Болгарія, Гвінея-Бісау, Латвія. Це «почесне» місце брудною плямою лягає на медичну репутацію батьківщини таких великих лікарів, як Микола Пирогов і Володимир Караваєв. Це результат багаторічного експерименту з виживання населення в умовах повної байдужості до нього влади, надвисоких цін на медпрепарати, безпорадності медиків.
Губернатор Токіо Йоіті Масудзое вирішив добровільно піти у відставку через звинувачення у «фінансовій недобросовісності». Скандал навколо посадовця розгорівся після того, як у пресу потрапила інформація про щотижневі поїздки на дачу пана Масудзое на службовому(!) авто. Пізніше громадськість дізналася, що й сім’я чиновника полюбляє мандрувати коштом політичних фондів Масудзое. Так само за ці гроші він купив картини і шовковий китайський одяг для... занять каліграфією. Чиновник не чекав, поки законодавчі збори столичної префектури висловлять йому вотум недовіри, й пообіцяв повернути всю(!) зарплату, тож попросив дозволити йому попрацювати до вересня.
Результати референдуму на туманному Альбіоні стали шоком не стільки для Європи, скільки для самих британців. Це красномовно засвідчують мільйони підписів з вимогою провести повторне голосування. Зумовлено це відносно невеликою різницею між кількістю тих, хто висловився за вихід із ЄС та за збереження членства у ньому (51,9% та 48,1% відповідно), і запізнілим усвідомленням того, що англійці віком до 50 років віддали вирішення цього життєво важливого питання на відкуп… старшого покоління. Уже оприлюднено статистичні дані, за якими дві третини учасників референдуму віком 18—24 роки проголосували за збереження членства Великобританії у ЄС. Британці віком від 25 до 49 років теж віддали перевагу спільному європейському дому.
Ви тільки вдумайтеся, що нам пропонують! На радіо якось виступав прихильник реформ у ЖКГ. Зокрема необхідність створення ОСББ він аргументував тим, що останнім часом новобудови здають зі значними недоробками. Невідомо, наголошував промовець, що з ними буде згодом. І потім, думаєте, закликав посилити контроль за будівництвом? Дарма, зробив горе-висновок: в ОСББ керуючий будинком зможе… зібрати з новоселів необхідні кошти для латання дірок — куди їм, бідним, діватися!
Поки уфологи та астрономи вже збилися з ніг в очікуванні прильоту інопланетян, ми прогавили іншу не менш епохальну подію. Виявляться, кілька десятків років тому відбувся масовий відліт з нашої планети всіх комуністів. Принаймні з України. Тобто жили вони собі тут, керували й дбали про нас, а потім зібралися докупи, повантажилися у зорельоти і подалися в інші світи будувати там «світле майбутнє». Вчинили так на злість нам, щоб ми відчули, як без них. Я б і сам не повірив у таке, але всі дедалі частіше переймаються цим. — Та я за комуністів для купання повнісіньку ванну гарячої води набирав, а тепер тільки на денці! — наводить дуже переконливий аргумент мій давній знайомий. — Бо газ, електрика тощо так здорожчали...
Двадцять років мені ставлять одне і те саме запитання, на яке не знаю, що сказати, але, попри його безглуздість, відповідь таки очікують. Перебуваючи за межами столиці, передусім на малій батьківщині, знаю, що у мене обов’язково і неодноразово поцікавляться: «Що там у столиці?» І не віджартуєшся, що у Києві дядько, а тут, на городі, бузина.
У попередній своїй публікації «Юридичні термінологічні нісенітниці» в рубриці «Прошу слова!» («УК» за 25 травня ц.р.) автор цих рядків закликав правильно вживати слова. Продовжу цю тему далі. Нерідко в законодавчих та інших нормативних актах, які вичитують професійні філологи, трапляються справжні «перли». Наприклад, пишуть «згідно договору замовник фінансує будівництво лікарні». Це неправильно. Слід писати «згідно з договором». Конструкцію легко запам’ятати, бо у вислові двічі звучить літера «з». Якщо після «згідно з» стоїть слово, що починається з літер «з» чи «с», то слід використовувати «згідно із законом, замовленням», «згідно із самостійно складеним графіком». Використання «із» розширюється і поза зазначеним.
Якби років з тридцять тому хтось сказав, що в магазинах за покупки платитимемо не паперовими грошима, а карткою, більшість із співгромадян навряд чи повірила б. Бо як же обійтися без них, кровно зароблених, затиснутих у руці? А якщо до цієї зручності додати ще й можливість розраховуватися за комунальні послуги за допомогою термінала, то й поготів.
Віднедавна дедалі частіше ловлю себе на думці, що паспорт, який останнім часом через зрозумілі причини доводиться завжди тримати напоготові, для декого водночас виконує роль квитка чи навіть абонемента до… зоопарку. Точніше до тераріуму, бо яких тільки повзучих братів наших менших мимоволі не згадують перевіряльники, беручи до рук цей документ! А я тоді подумки починаю підвивати вовком. Отим самим, яким враз би вигриз, як свого часу з пафосом намірявся зробити пролетарський поет, триклятий бюрократизм. І найбільше дісталося б сторінці з відміткою про прописку в місті Донецьк, що понад два роки тимчасово окупували проросійські незаконні збройні формування.
Ця картинка, мов з учорашнього дня. Початок третьої травневої декади 2003 року. Місто Слов’янськ на Донбасі. Група учасників Міжнародного літературно-мистецького Шевченкового свята «В сім’ї вольній, новій», серед яких і автор цієї нотатки, приїхали до учнів однієї з тамтешніх шкіл на творчу зустріч. Як і годиться, на подвір’ї — святкова лінійка, хліб-сіль гостям, виступи школярів. Ось тільки сонце пряжило настільки немилосердно, що навіть у дорослих паморочилося в голові. Годі й казати про дітей, які чекали письменників майже годину (із Донецька неблизька дорога)! Тому й сталося те, що сталося. Одна з дівчаток, яка кволо декламувала вірша, раптом замовкла, почала точитися набік і… за якусь мить дитина знепритомніла, її довелося швиденько відводити попід руки до лавочки в затінку, напувати холодною водою. Звісно, загальне враження від свята якщо і не зіпсувалося, то ложки дьогтю однозначно додало.