Хтось, прочитавши заголовок цієї публікації, здивується: мовляв, якась нісенітниця. Тільки не жителі одного з поважних за віком міст Луганщини, що веде свій родовід з 1772-го, — Олександрівська. Вони в цій, вибачте за слово, абракадабрі постійно живуть, їздять на роботу, водять діток до школи чи дитсадка, отримують такі-сякі комунальні послуги та ще й один раз тепер вже на п’ять років обирають собі владу. Бо за статусом це місто з 10-тисячним населенням, яке разом з двома селищами, що входять до його складу (?), є частиною іншого міста — Луганська. Тобто, хто кому кум, а хто сват, кількома словами не поясниш.  

Дещо модернізоване свято Дня соборності та свободи з числа тих, що не для гучних фанфар, галасливих хороводів та щедрих чаркувань. Воно більше для роздумів. Серйозних і глибоких. Скажімо, над тим, для чого далекого вже 1919 року сталося те, що сталося: українці-східняки міцно обнялися зі своїми братами-західняками? Навіщо многоголосо шуміла тоді Софійська площа, щораз видихаючи слова від щирого серця: навіки, навіки, навіки!..  

Поету Велимиру Хлєбнікову приписують вислів: «відділення міліції — видатна річ, адже це місце мого побачення з державою». Якщо це так, тоді зрозуміло, чому предметом обговорення на першому в цьому році розширеному засіданні колегії Міністерства внутрішніх справ стали чи не всі проблемні питання, що стоять перед правоохоронцями, — хід реформування відомства, протидія злочинам та корупційним проявам у бюджетній сфері, зміни в підходах до багатьох складових міліцейської роботи.

Обтяжені приємними новорічно-різдвяними клопотами, більшість українських автолюбителів навіть не здогадувалися, що з 1 січня майже всі паркувальні майданчики у містах формально стали… безкоштовними. Автор і сам би цього не знав, якби не наштовхнувся на повідомлення деяких сайтів: виявляється, з початку року набули чинності 14-й і 16-й пункти ухваленої ще на початку грудня 2009 року постанови Кабінету Міністрів №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», в яких йдеться про обов’язкове  обладнання паркувальних майданчиків такими собі електронними «касирами», названими в просторіччі паркоматами.

Хочу дізнатися, чому одним дружинам померлих шахтарів нараховують пенсію по втраті годувальника у розмірі 50%  пенсії чоловіка, другим — 30%, від чого це залежить?

Мій чоловік мав 35 років підземного стажу. В процесі роботи отримав профзахворювання та інвалідність ІІ групи. Яку пенсію я маю отримувати у разі втрати годувальника?

К. АНІФЕРОВСЬКА,
м. Дзержинськ
Донецької обл.

На які пільги може розраховувати колишній працівник культури, який нині перебуває на заслуженому відпочинку та проживав і проживає у селі? Як довести, що я маю право на ці пільги?

Н. МАКОГІН,
с. Жовчів Івано-Франківської обл.

Я вчитель математики. З 1963 до 2006 року працював на цій посаді в загальноосвітній школі, перед виходом на пенсію мав кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії». У 2010 році знову став працювати вчителем, проте мені чомусь встановили кваліфікаційну категорію «спеціаліст». Чи мало право керівництво школи позбавити мене попередньої кваліфікації?

О. ГУСАК,
с. Нововасилівка Донецької обл.

Для сьогоднішнього Чернігова поезія Павла Тичини, про якого ми обов’язково згадуємо у день його народження, 23 січня, — як альбом з чудовими  світлинами, на багатьох з яких зображено нинішнє місто на століття молодшим… Про це розмовляємо в невеликому приємному товаристві, час від часу вплітаючи у спілкування чарівні рядки Павла Григоровича. Мої співрозмовниці — працівниці Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського: завідуюча меморіальним відділом Марія Москаленко та вчений секретар Ольга Єрмоленко.

Я  постійна читачка рубрики «Запитуйте — відповідаємо», та з власним запитанням звертаюся вперше. Хочу дізнатися, чи маю я право на доплату до зарплати за вислугу років?

З 1987 року працювала вихователем у кімнаті школяра «Ровесник» житлово-комунального відділу заводу прокатних валків. У 2008 році була звільнена за скороченням штату. Після того перебувала на обліку в центрі зайнятості протягом року. А з 2009 року й донині працюю бібліотекарем в ліцеї. 

У сучасному житті вже важко обійтися без комп’ютера та Інтернету. А попит, як відомо, породжує пропозицію. Представники різних провайдерів не лише закидають наші поштові скриньки рекламою, а й телефонують додому вечорами й навіть хапають за руку біля станцій метро. Пропозиції — на перший погляд, одна краща за другу. А ось чи довіряти заманливим словам — особиста справа кожного.